Мемфіс, штат Теннессі, 23 березня 2026 року. На четвертому тижні війни, яка вже коштувала життя щонайменше 13 американським військовим, тисячі іранських жертв і різкого стрибка цін на нафту, Дональд Трамп зробив те, що вміє найкраще: переписав історію і кинув під колеса одного зі своїх найвідданіших соратників.
Під час круглого столу з питань громадської безпеки, сидячи поруч із міністром оборони Пітом Гегсетом, президент США несподівано повернувся до нього і заявив:
«Піт, я думаю, ти був першим, хто заговорив. Ти сказав: «Let’s do it», бо ми не можемо дозволити їм мати ядерну зброю».
Ці слова пролунали як постріл у спину. Гегсет, який ще недавно був головним «обличчям» операції «Epic Fury», активно захищав удари по Ірану, обіцяв «немилосердну» боротьбу і навіть називав себе «секретарем війни», сидів мовчки. Трамп продовжив: він нібито звернувся до «великих людей» — Гегсета, генерала Дена Кейна та інших — і саме Піт першим підтримав ідею військового удару, щоб зупинити Іран на шляху до ядерної бомби.
Це класичний Трамп у всій його красі. Коли війна, яку обіцяли як швидку і переможну, перетворюється на затяжний конфлікт з непередбачуваними наслідками, президент починає шукати цапа-відбувайла. І вибір впав на того, хто ще місяць тому був улюбленцем: колишнього ведучого Fox News, ультраправого «яструба» і одного з найгучніших прихильників жорсткої лінії щодо Тегерана.
Ще на початку березня Гегсет активно виступав перед пресою. Він заявляв: «Ми не починали цю війну, але за президента Трампа ми її закінчуємо». Обіцяв, що це не буде «вічною війною» на кшталт Іраку чи Афганістану, а швидка, рішуча операція з метою знищити ядерну програму, ракетні арсенали та військово-морський флот Ірану. Гегсет проводив брифінги, критикував журналістів за «недостатньо позитивне» висвітлення і обіцяв «overwhelming force».
Тепер, коли Іран завдає болісних контрударів, конфлікт перекинувся на Перську затоку, а в США вже лунають голоси про можливе «в’язи» адміністрації, Трамп раптом згадує: це не його ідея. Це Піт перший сказав «Let’s do it».
Політичні оглядачі не приховують сарказму. Ліберальні коментатори одразу назвали це «класичним киданням під автобус». Rolling Stone прямо пише: Трамп намагається дистанціюватися від невдачі і перекласти провину на Гегсета, який став зручним «обличчям» війни. Критики нагадують: саме Гегсет останніми тижнями був найагресивнішим захисником операції, а тепер президент робить вигляд, ніби його просто «переконали».
Війна почалася наприкінці лютого 2026 року як спільна американо-ізраїльська операція. Трамп обіцяв «вирішити проблему Ірану раз і назавжди». Спочатку все виглядало оптимістично: удари по тисячах цілей, знищення частини ядерної інфраструктури, ракетних потужностей. Але Іран відповів ракетами, конфлікт розгорівся, зросли втрати, а головна мета — повна зупинка ядерної програми — залишається під питанням.
Трамп навіть оголошував тимчасове призупинення ударів по енергетичній інфраструктурі нібито через «продуктивні переговори». На цьому тлі мемфісська заява виглядає як підготовка ґрунту: якщо операція провалиться або затягнеться, винен буде не президент, а «надто гарячий» міністр оборони.
Особливо цинічно це сприймається на тлі того, що сам Трамп у першому терміні вийшов з ядерної угоди 2015 року, а тепер веде війну, яку багато хто вважає прямим наслідком тієї помилки. Європа, зокрема президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер, вже назвала цю війну «порушенням міжнародного права» і «політично фатальною помилкою».
Реакція: від насмішок до серйозних побоювань
- Демократи та критики адміністрації бачать у цьому черговий доказ, що Трамп ніколи не бере на себе відповідальність.
- Республіканці поки що намагаються згладити кути або мовчать.
- Міжнародні ЗМІ (WION, India Today, Deccan Herald, Rolling Stone, Yahoo) підкреслюють: це не просто обмовка, а спроба переписати наратив і підготувати втечу від невдачі.
Гегсет досі публічно не відреагував. Але в політичних колах Вашингтона вже лунають прогнози: якщо війна продовжить коштувати американських життів і грошей, Піт Гегсет може стати першою великою жертвою в кабінеті Трампа. Або ж це лише тактичний хід, щоб виграти час.
Ця історія — не просто вашингтонські інтриги. Вона показує, як приймаються рішення про війни в епоху Трампа-2: імпульсивно, під впливом «яструбів», а потім — з перекладанням провини. Для Європи, України та всього світу це черговий сигнал: трансатлантичні відносини після 20 січня 2025 року вже ніколи не будуть попередніми. Коли навіть найближчі соратники Трампа стають розмінною монетою, союзникам варто задуматися про власну стратегічну автономію.
Штайнмайер у Берліні вже сказав: Європа мусить стати незалежнішою від Росії і США. Тепер, спостерігаючи, як Трамп кидає під автобус власного міністра оборони, багато європейських лідерів, ймовірно, думають те саме.
У Білому домі 2026 року почалася не лише війна з Іраном, а й війна за те, хто винен. І Дональд Трамп, як завжди, намагається вийти з неї переможцем — навіть якщо для цього доведеться пожертвувати найвірнішими.
Поки що Гегсет мовчить. Але питання вже висить у повітрі: скільки ще соратників Трамп кинув під автобус, перш ніж визнати власні помилки?