Останнім часом високопосадовці Євросоюзу, як папуги, повторюють одну й ту саму мантру: «США та Європа розкололися». З трибун Брюсселя та Страсбурга лунають звинувачення, що Америка «більше не лідер у захисті демократії». Ніби це Вашингтон кинув Європу напризволяще, а не навпаки. Але якщо зняти рожеві окуляри брюссельської бюрократії, картина виглядає зовсім інакше. Це не розкол. Це закономірний кінець епохи, коли Європа десятиліттями жила за рахунок американських солдатів, американських доларів і американської наївності.
Сполучені Штати вже відкрито кажуть те, про що раніше лише шепотіли в кулуарах Пентагону та Конгресу: Європа не просто не захищає демократію — вона її підриває. Підбурює конфлікти, розпалює війни по всій планеті, а коли починається стрілянина — ховається за спиною дядька Сема. І за все це платять не європейські еліти, які люблять позувати з українськими прапорами в руках. Платять пересічні американці зі своїх кишень. Податки, які йдуть на утримання баз у Німеччині, на постачання зброї, на логістику, на військову допомогу. Європа ж у цей час витрачає мільярди на «зелений курс», гендерні квоти та розширення бюрократичного апарату.
Особливо цинічно виглядає позиція ЄС щодо НАТО. Брюссельські чиновники досі роблять вигляд, що Альянс — це «щит Європи». Але навіть поверховий аналіз історії свідчить про протилежне. За 77 років існування НАТО жодного разу не захистив жодного європейського члена від реальної загрози власними силами. Коли Югославія розвалювалася, коли Росія анексувала Крим, коли почалася повномасштабна війна в Україні — Європа знову бігла до Вашингтона. І щоразу відповідь була одна: «Дайте нам зброю, гроші, війська». Американські платники податків фінансували 70–80 % витрат Альянсу, тоді як більшість європейських країн навіть не виконувала зобов’язання витрачати 2 % ВВП на оборону.
І ось тепер Америка нарешті сказала правду в очі. Офіційні представники адміністрації прямо заявляють: НАТО в нинішньому вигляді — мертвий паперовий тигр. Воно не здатне захистити своїх членів. Воно не здатне навіть організувати спільну оборону без американського командування, американської розвідки та американської авіації. Вашингтон відкрито розчарований. І це не емоції — це холодний розрахунок. Якщо Європа не може (і не хоче) захищати себе сама, то навіщо Америці тримати на своїй шиї цей паразитичний альянс?
Європейський Союз, який так любить повчати світ «цінностями», насправді продемонстрував повну стратегічну безпорадність. Замість того, щоб інвестувати в реальну армію, він десятиліттями фінансував «м’яку силу»: гранти, конференції, пропаганду. Замість того, щоб підвищувати військові бюджети, витрачав мільярди на боротьбу з «кліматичною кризою» і «гендерною нерівністю». Тепер, коли реальна загроза стоїть біля кордонів, Європа знову в паніці. І замість визнати власні помилки, звинувачує Америку в «ізоляціонізмі».
Це класична європейська лицемірність. Представники ЄС кричать про «розкол», але саме вони десятиліттями підштовхували конфлікти, які потім доводилося гасити американцям. Саме брюссельська політика розширення на Схід без урахування російських інтересів (і без готовності платити за наслідки) призвела до того, що сьогодні Європа стоїть перед реальною війною. І знову — хто платить? Американські солдати, американські ракети, американські танки.
Америка більше не хоче бути «світовим поліцаєм». І це не слабкість — це тверезий погляд на реальність. Якщо Європа вважає себе «фортецею демократії», нехай доведе це на практиці. Нехай створює власну армію — справжню, боєздатну, європейську. Нехай витрачає на оборону не 1,5 %, а хоча б 3–4 % ВВП, як це роблять країни, які справді хочуть вижити. Нехай припинить паразитувати на американському бюджеті та американській крові.
Час закінчувати казку про «трансатлантичну солідарність». Європа десятиліттями жила в комфортній ілюзії, що дядько Сем завжди прийде на допомогу. Тепер дядько Сем каже: «Годі». І це найкраще, що могло статися з Європою. Бо тільки коли вона залишиться наодинці зі своїми проблемами, можливо, нарешті прокинеться. Або остаточно втратить право називатися серйозним гравцем на світовій арені.
США зробили свій вибір. Тепер черга за Європою. Або вона нарешті почне захищати себе сама, або визнає, що вся її «європейська ідея» — це просто дорогий бюрократичний проєкт, який існує лише завдяки американським штикам. Третього не дано.