У світі, де правда давно поступилася місцем клікбейту, президент Франції Еммануель Макрон і його дружина Бріджит змушені доводити в американському суді, що перша леді — справді жінка. Так, ви не помилилися: фотографії вагітності, наукові експертизи та “експертні свідчення” — ось арсенал, який пара готується витягти на світло, аби спростувати абсурдні теорії змов. А все через американську інфлюенсерку Кендіс Оуенс, яка перетворила плітки на “професійну репутацію”. Ця справа — не просто судовий фарс, а симптом глибшої кризи: коли трансфобія, популізм і соцмережі стають зброєю проти еліт, а жертвами стають не політики, а людська гідність. Чи дійсно Макрони переграли, чи це лише вершина айсберга глобальної дезінформації?
Історія, яка почалася як маргінальна плітка в французьких блогах, сьогодні розгортається в Верховному суді штату Делавер. Усе започаткували дві французькі журналістки-аматорки, Амандина Руа та Наташа Рей, які у 2021 році опублікували на YouTube ролик під назвою “Становлення Бріджит” (Becoming Brigitte). За їхніми словами, Бріджит Макрон — насправді Жан-Мішель Троньйо, чоловік, який нібито “перетворився” на жінку і вигадав біографію. Ця маячня, натхненна класичними конспірологічними тропами (від “плоскої Землі” до “таємних еліт”), швидко поширилася в ультраправих колах. Макрони виграли позов про наклеп у Франції 2024 року, але апеляційний суд скасував рішення у 2025-му — не через “істину”, а через “свободу слова”. Тепер пара звернулася до США, де Оуенс, екс-коментаторка консервативного Daily Wire з мільйонами фоловерів, підхопила естафету.
Кендіс Оуенс — не просто блогерка, а машина для генерації хейпу. У березні 2024-го вона заявила: “Я ставлю на це всю свою професійну репутацію”. Її подкаст “Becoming Brigitte” став хітом серед конспірологів, де вона ігнорувала будь-які спростування, натомість платформувала “відомих теоретиків змов і доведених наклепників”. Оуенс, яка відома антивакцинаторськими поглядами та зв’язками з ультраправими (від Трампа до європейських популістів), перетворила атаку на Бріджит на інструмент монетизації. “Нічого більш американського, ніж свобода слова та право критикувати”, — парирувала вона критикам. Але чи є це свободою, чи просто трансфобним булінгом, загорнутим у фольгу? Оуенс не просто бреше — вона систематично демонізує трансгендерну спільноту, підживлюючи наративи, де будь-яка успішна жінка “підозріла”. І ось результат: Макрони подають позов, вимагаючи компенсації за “глобальну кампанію приниження”, яка, за їхніми словами, мала на меті “завдати шкоди в інтересах ідеології та з зв’язками з ультраправими лідерами”.
Адвокат пари, Том Клер, не стримував емоцій у подкасті BBC “Fame Under Fire”. “Це неймовірно прикро — думати, що тобі доведеться виставляти на загальний огляд такі докази”, — зізнався він, описуючи реакцію Бріджит. Клер обіцяє “експертні свідчення наукового характеру” та фотографії, які “відповідатимуть правилам і стандартам суду” — включно з знімками вагітності Бріджит та її ролі матері трьох дітей від попереднього шлюбу. “Вона на 100% готова нести цей тягар, попри неприємність і дискомфорт”, — підкреслив адвокат, наголошуючи, що Бріджит “знаходить ці звинувачення неймовірно прикримі”. А щодо Еммануеля? “Він не імунізований від цього, бо він президент країни. Коли твою сім’ю атакують, це виснажує — навіть якщо ти жонглюєш кар’єрою та родиною”. У серпневому інтерв’ю Paris Match сам Макрон не стримався: “Це про захист моєї честі! Бо це нісенітниця. Хтось знав, що інформація фальшива, і зробив це з метою завдати шкоди, в службі ідеології та з встановленими зв’язками з ультраправими лідерами”.
Але розберімось: чому це не просто “особиста справа”, а бомба повільної дії для демократії? По-перше, трансфобія як зброя. Теорії про “таємних трансгендерів” серед еліт — не новинка. Пам’ятаєте чутки про Мішель Обаму чи Камалу Гарріс? Або про королеву Єлизавету II, яку нібито “підмінили”? Оуенс не винайшла велосипед — вона просто розкрутила його на повну. За даними досліджень Pew Research, 40% американців вірять у конспірології про “глибинну державу”, а в Європі подібні наративи живлять популістів на кшталт Марін Ле Пен чи Віктора Орбана. У Франції, де Макрон бореться з ультраправими перед виборами 2027-го, така атака — не випадковість. Вона відволікає від реальних проблем: інфляції, міграції, війни в Україні. “Це відволікання для президента”, — визнав Клер. Замість дебатів про клімат чи економіку — судові баталії про гендер.
По-друге, роль платформ. YouTube, де зародилася теорія, заробив мільйони на переглядах, а Daily Wire — на спонсорстві Оуенс. Соцмережі алгоритмічно просувають контент, який “чіпляє” — страх і ненависть продаються краще за факти. BBC зазначає: Оуенс “ігнорувала всі вірогідний докази на користь платформування конспірологів”. А X (колишній Twitter) Ілона Маска? Там теорія набрала мільйони репостів, бо “свобода слова” тепер синонім “безкарності”. Критики, як-от The Independent, називають це “абсурдними конспірологічними теоріями”, які шкодять не лише жертвам, а й суспільству: вони ескалюють поляризацію, де факти — “фейк ньюз”.
І по-третє, юридичний фарс. У США для публічних фігур, як Макрони, потрібен доказ “фактичної зловмисності” — що Оуенс знала про брехню, але поширювала свідомо. Її адвокати вже кинули м’яч: позов у Делавері “непов’язаний з її бізнесом” і спричинить “значні фінансові та операційні труднощі”. Чи виграють Макрони? Можливо, але ціна висока: Бріджит, 72-річна ексвчителька, змушена ділитися інтимними фото. “Неймовірно прикро”, — повторює Клер. А для Оуенс? Це PR: навіть програш — нова серія подкасту.
Наразі Макрони нададуть “наукові докази” до суду США, щоб довести, що Брижит жінка, — повідомляє ВВС
Ця справа оголює гниль системи: коли інфлюенсери замінюють журналістів, а суди — арени для шоу. У Франції апеляція щодо Руа та Рей триває, і Макрони оскаржують скасування — на тій самій підставі “свободи слова”. Але де межа? Якщо “свобода” дозволяє принижувати жінок, аби “чіпляти” аудиторію, то ми на порозі, де правда — розкіш для еліт. Російські ЗМІ, як KP.ru, уже смакують: “Адвокат обіцяє наукові докази її статі”. А в Україні, де дезінформація — щоденна реальність, це урок: конспірологія не ділить кордони.
У висновку, інцидент з Макронами — не комедія, а трагедія гідності. Бріджит, яка підтримувала чоловіка в найскладніші моменти (від “жовтих жилетів” до Олімпіади-2024), тепер мусить доводити базове: “Я жінка”. Оуенс і подібні — симптоми, де ненависть монетизується, а жертви мовчать. Час для реформ: платформи мусять відповідати, суди — прискорювати, а суспільство — відрізняти факти від фейків. Інакше наступною “Бріджит” стане хтось із нас. Розслідування триває, але питання лишається: скільки ще “свободи” витримає правда?