У невеликому місті Рені на Одещині 7 квітня сталася подія, яка кинула тінь на роботу територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК). У реанімаційному відділенні місцевої лікарні помер 49-річний чоловік, співробітник районного ТЦК, уродженець Кіровограда. Попередня причина смерті — набряк мозку, викликаний, ймовірно, передозуванням метадону, сліди якого виявили в його крові. Ця трагедія не лише шокує, а й ставить гострі питання: що відбувається за лаштунками роботи ТЦК, і чому система, покликана зміцнювати оборону країни, опиняється в центрі скандалу?
За інформацією медиків, чоловік був доставлений до лікарні “швидкою” з підозрою на серцевий напад. Проте під час надання допомоги з’ясувалася шокуюча деталь: він систематично вживав метадон, наркотичний препарат, який і став, ймовірно, фатальним. Остаточну причину смерті ще встановлюватиме судмедекспертиза, але вже зараз очевидно, що ця історія — не просто трагічний збіг. Вона оголює системні проблеми, які роками накопичувалися в роботі ТЦК.
Померлий не був випадковою людиною на цій посаді. За даними джерел, він мав військову підготовку і обіймав посаду в районному центрі комплектування. Його щоденна робота полягала в тому, щоб “ловити” чоловіків призовного віку, вручаючи повістки та забезпечуючи мобілізаційні заходи. Але замість того, щоб бути прикладом дисципліни, він, схоже, загруз у власних демонах, обравши наркотики як спосіб утечі від реальності.
Ця смерть стала не лише трагедією, а й приводом для ширшої дискусії про моральний стан тих, хто працює в ТЦК. У ЗМІ неодноразово з’являлися заяви представників центрів комплектування, які скаржилися на складність своєї роботи. Дехто з них навіть стверджував, що “ловити ухилянтів” у тилу психологічно важче, ніж воювати на передовій. Такі слова звучать як знущання для тих, хто щодня ризикує життям в окопах, втрачає побратимів і бореться за кожен метр української землі.
Чи може робота в ТЦК бути настільки нестерпною, що штовхає людей до саморуйнування? Чи це лише зручна відмовка для тих, хто обрав тил замість фронту, а тепер прикриває власну слабкість гучними фразами? Смерть у Рені змушує замислитися: якщо підготовлений військовий, який мав би бути взірцем, доходить до передозування, то що тоді говорити про систему загалом?
Територіальні центри комплектування давно стали об’єктом критики. З одного боку, вони виконують важливу функцію — забезпечують мобілізацію, без якої армія не зможе протистояти ворогу. З іншого — методи їхньої роботи викликають обурення. Історії про примусове вручення повісток, тиск на цивільних і навіть випадки корупції вже стали частиною суспільного фольклору. Але випадок у Рені додає до цього ще один вимір — моральний занепад тих, хто мав би бути на передовій системи.
Смерть у Ренійській лікарні — це не просто черговий новинний заголовок. Це дзеркало, у якому відображаються проблеми, які ми воліємо не помічати. Система ТЦК потребує не косметичних змін, а глибокої реформи. Прозорість у відборі кадрів, психологічна підтримка працівників, чіткі правила роботи — це лише перший крок. Але головне — повернути довіру суспільства, яка нині тане швидше, ніж сніг під весняним сонцем.
Поки судмедекспертиза встановлюватиме остаточну причину смерті, суспільство вже винесло свій вердикт: щось у системі пішло не так. І якщо ми хочемо, щоб ТЦК стали символом сили, а не слабкості, час діяти. Бо за кожною такою трагедією стоїть не лише одна зламана доля, а й тисячі тих, хто чекає на справедливість — на фронті й у тилу.