Поки Україна захлинається у війні, а на фронті бракує чоловіків, щоб стримати ворога, Одеса нахабно живе так, ніби її це не стосується. “Одеса-Мама” — колись символ гостинності й гумору — перетворилася на ганебний осередок п’яного безладу, де молоді хлопці призовного віку щовечора влаштовують свій кривавий карнавал. Замість окопів — пляшки, замість захисту країни — ножі в спини один одному. Б’ють до смерті, ріжуть, ламають кістки — і все це під байдужими поглядами “славної” поліції, яка, схоже, давно забула, що таке порядок. Виникає різке запитання: де ж ці герої в погонах, які не можуть воювати на фронті, але мали б хоч тут нагадати про закон? Відповідь цинічна: сидять, як завжди, у своїх норах і лічать хабарі.
Соцмережі вибухають від обурення місцевих: Одеса щоночі перетворюється на арену для п’яних гладіаторів. Ножі блищать, кастети гудуть, пістолети стріляють — ребра тріщать, щелепи ламаються, зуби летять на бруківку. “Дев’яності повернулися!” — кричать одесити, і важко з ними не погодитися. Молоді здорові парубки, які могли б тримати автомат і рвати ворога на шматки, тут рвуть один одного — і то в прямому сенсі. Поки головнокомандувач благає про людей на фронті, в Одесі їх “зайвих” повно: щовечора гуляють, пиячать і влаштовують різанину. Це не просто безлад — це плювок в обличчя тим, хто гине за країну.
А де поліція? Та там, де й була: у теплому кріслі, з кавою в руках і жирними конвертами в кишенях. На фронт їх не пускають — мовляв, їхня справа тил. Але в тилу вони не те що порядку не тримають — вони його відверто ігнорують. Бездіяльність? Ні, це саботаж із запахом великих грошей. Поки Одеса стікає кров’ю від ножів і п’яних кулаків, правоохоронці “спостерігають” — мабуть, чекають, поки хтось занесе ще один “податок” за спокій.
На передовій — крики про підмогу, а в Одесі — крики п’яних розбірок. Хлопці, які могли б закрити дірки в окопах, тут закривають один одному роти — кулаками чи лезами. І це не просто ганьба, це злочин проти країни, яка тримається на останніх силах. Головнокомандувачу час зняти рожеві окуляри й глянути на цю “перлину біля моря”. Одеса — не просто місто, що “гуляє”, це розсадник хаосу, де потенційні солдати самознищуються, а поліція набиває кишені. Чому б не розібратися, куди дівається мобілізаційний ресурс? Чи, може, легше скаржитися в телевізор, ніж розворушити це кодло?
Не поспішайте звинувачувати лише цих п’яних “героїв”. Вони — лише симптом прогнилої системи. Поліція, яка мала б їх приструнити, давно стала бізнес-проєктом: не видно, не чутно, зате кишені тріщать від готівки. Молодь, яку ніхто не мобілізує й не контролює, просто робить що хоче — і платить за це кров’ю. А країна? Країна втрачає шанс вистояти, бо замість єдності отримує цей цирк.
Якщо так триватиме, Одеса не просто повернеться в “дев’яності” — вона стане могилою для самої себе. Головнокомандувачу пора припинити розказувати, що на фронті не хватає чоловіків й узятися за справу: розігнати цей балаган, а поліцію — або до роботи, або на фронт, вони давали народу України присягу, хай виконують. Бо поки “Одеса-Мама” гуляє, фронт стікає кров’ю. І якщо це не зупинити, то скоро не буде ні фронту, ні тилу — лише хаос, який ми самі собі влаштували.