Нічого дивного. Звичайні будні Харкова — міста, де представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) не просто порушували, а й продовжують порушувати чинне законодавство. І роблять це, що найгірше, під мовчазним або навіть активним прикриттям правоохоронних органів. Те, що для пересічного українця може здаватися кричущим беззаконням, для харків’ян давно стало звичною частиною повсякденності. Ба більше, подібна практика не обмежується лише цим містом — вона шириться країною, мов тиха епідемія.
Відеозаписи, на яких зафіксовано порушення прав людини з боку представників ТЦК та СП, не є чимось новим чи винятковим. У мережі їх десятки, якщо не сотні: грубе поводження, незаконні затримання, ігнорування базових прав громадян. Усе це відбувається не просто за участі Національної поліції, а часто й під її прямим супроводом. Для Харкова такі сцени — не сенсація, а норма. І якщо хтось думає, що це локальна проблема, варто лише глянути на повідомлення з інших міст України, де картина повторюється з моторошною регулярністю.
Чому ж це триває? Відповідь криється у системі, яка дозволяє подібним порушенням залишатися безкарними. Представники ТЦК та СП діють так, ніби закон — це лише формальність, яку можна обійти заради виконання «плану» чи вищих вказівок. Правоохоронці, які мали б стояти на сторожі порядку, нерідко стають співучасниками, закриваючи очі на відверті зловживання з боку представників ТЦК та СП, а де коли стають сами картельною рукою, затримуючи на застосовуючи силудопомогая представникам ТЦК. А спробуй публічно висловити обурення — і тебе тут же затаврують як зрадника, агента ворога чи просто «ухилянта». У таких умовах говорити правду стає небезпечно, а суспільство поступово звикає мовчати.
Та чи можна назвати це нормальним? Коли порушення прав людини стає буденністю, коли страх перед репресіями змушує людей просто «дивитися і робити висновки», не піднімаючи голосу, — це не просто проблема одного міста чи однієї структури. Це симптом глибшої кризи, яка підриває довіру до держави в цілому. Поки система дозволяє подібне, Харків — і не тільки він — залишатиметься заручником беззаконня, загорнутого в патріотичні гасла.
Тож дивіться. Робіть висновки. Але чи довго ми ще зможемо просто спостерігати?