Ця історія є болючим нагадуванням про те, як система може зрадити тих, хто віддав своє здоров’я заради захисту держави. Військовослужбовець Ігор Стадний, доброволець, який пішов на фронт 25 лютого 2022 року, став жертвою не лише російської агресії, а й байдужості власної держави.

Ігор, як і тисячі інших чоловіків, залишив свій дім, родину та звичне життя, аби захищати Україну. Вже навесні 2022 року він отримав тяжке поранення: ураження ноги, руки, дві контузії. Після тривалого лікування в госпіталі, замість підтримки, Ігор зіткнувся з ганебним ставленням з боку влади, військових структур та медичних установ. Його історія — це приклад того, як система ігнорує своїх героїв.

Замість виплати належної заробітної плати та забезпечення підтримки, військова частина, де служив Ігор, припинила виплати. Ба більше, його внесли до списку осіб, які, за їхніми словами, “самовільно залишили частину”. Такий запис не лише принижує честь військовослужбовця, а й фактично блокує його можливість звільнитися з посади. У результаті, замість вдячності за відданість, Ігор залишився з бюрократичними перепонами та байдужістю системи.

Це ганебна ситуація, яка, на жаль, є не поодинокою. Численні історії інших ветеранів свідчать про схожу байдужість. Держава, яка повинна бути опорою для своїх захисників, часто демонструє зворотне. Суспільство теж не завжди готове підтримати: про такі випадки рідко говорять публічно, а ті, хто намагається привернути увагу, стикаються з опором бюрократії.

Питання підтримки ветеранів війни має стати пріоритетним для України. Це не лише моральний обов’язок перед тими, хто ризикував життям заради нас, але й основа довіри до держави. Історія Ігоря Стадного — це заклик до дії. Вона має стати приводом для суспільної дискусії, реформ і змін. Байдужість до героїв сьогодення може стати трагедією для нашого майбутнього.