Гучна заява з уст Заступник голови фракції “Слуга Народу” та радник секретаря Ради національної безпеки і оборони України з питань реінтеграції і відновлення Донбасу Максим Ткаченко, про повернення 150 тисяч українців на окуповані території викликала хвилю обурення й роздумів. Висловлена одним із впливових представників чинної влади, стала відображенням глибокої соціальної кризи, з якою зіткнулася країна.
Україна, що веде боротьбу за свою територіальну цілісність і свободу, виявилася неспроможною забезпечити належні умови для тих, хто змушений був залишити свої домівки через війну. І саме цей факт змушує тисячі людей повертатися туди, де їхні життя під загрозою, але де вони, принаймні, не відчувають себе непотрібними.
Нардеп від “Слуги народу” Максим Ткаченко заявив, що близько 150 тисяч внутрішньо переміщених осіб повернулися на тимчасово окуповані території, зокрема, в Маріуполь повернулося близько третини жителів, які звідти виїхали за час повномасштабної війни.
Також, за його словами, велика кількість ВПО “не змогли знайти роботу через скептичне ставлення до них роботодавців, а всі ті пропозиції, які надаються переселенцям, насправді дуже низькооплачувані”.
Одна з основних проблем – це дискримінація переселенців на ринку праці. Роботодавці часто упереджено ставляться до внутрішньо переміщених осіб (ВПО), вбачаючи в них нестабільних працівників, які можуть у будь-який момент залишити робоче місце. У підсумку, навіть якщо робота знаходиться, її умови майже завжди є принизливими.
8-12 тисяч гривень на місяць – це середній рівень зарплатні, яку пропонують переселенцям. На тлі зростання вартості оренди житла у відносно безпечних регіонах (від 10 тисяч гривень і вище), ці цифри виглядають як знущання. Фактично, людині доводиться обирати між житлом і їжею. І навіть цей компроміс стає недосяжним, якщо врахувати, що після працевлаштування людина втрачає право на виплати від держави, які частково компенсували витрати на оренду житла.
“Йдеться приблизно про 5 млн осіб. Чому приблизно? Тому що, з одного боку, маємо збільшення кількості ВПО через просування ворога… А з іншого боку, кількість людей зі статусом ВПО зменшується через те, що вони повертаються додому – навіть на тимчасово окуповану територію чи виїжджають за кордон. Ми втрачаємо наших людей через те, що держава зволікає з допомогою, через те, що її обсяг недостатній“, – сказав депутат “Слуга” Максим Ткаченко.
Ситуація, коли держава створює умови, за яких переселенці змушені повертатися на окуповані території, є безпрецедентним провалом. відповідальні особи від влади заявляють про 5 мільйонів внутрішньо переміщених осіб, але досі не може забезпечити їм не те що гідні умови проживання, а навіть мінімальні гарантії.
Дискримінація на ринку праці, відсутність житла та умов приживання – лише верхівка айсберга. У більшості регіонів переселенці не можуть знайти безоплатне житло з прийнятними умовами, а орендувати його не дозволяє заробітна плата. Державна програма допомоги, яка мала стати рятівним колом, перетворилася на бюрократичний лабіринт із численними обмеженнями та несправедливими виключеннями.
Ситуація з вимушеними переселенцями – це лакмусовий папірець, який показує, наскільки ефективною є державна політика. На жаль, сьогодні він демонструє тотальну байдужість і неспроможність.
Якщо влада негайно не змінить підхід до цієї проблеми, ми ризикуємо втратити ще більше громадян – як фізично, так і морально. Люди, які змушені обирати між злиднями в Україні та виживанням під окупацією, заслуговують не лише на співчуття, а й на конкретну допомогу.
Реформа ринку праці, створення програм для працевлаштування ВПО, розширення соціального житла – це мінімум, на який держава повинна бути здатною. Якщо ж і цього не станеться, українці продовжуватимуть тікати – хто до окупантів, хто за кордон. І в цьому випадку відповідальність за втрату громадян нестимуть не лише агресори, а й ті, хто залишив людей напризволяще.
фото: https://ua.korrespondent.net/articles/4726075-pereselentsi-chomu-yikh-staie-menshe-i-yaki-v-nykh-perspektyvy