Ще один випадок, який яскраво демонструє глибоку кризу в українських збройних силах. Цього разу зіткнулися з проблемою, яка, хоч і не є новою, набуває все більших масштабів у часи війни. Бойова медикиня 92-ї окремої штурмової бригади Юлія Сідорова публічно заявила про розформування її евакуаційної служби, а також про переведення її до іншого батальйону, де вона, за її словами, не бажає служити. Це відкриття поставило багато питань не тільки до самої ситуації, а й до загальних проблем в управлінні та організації на фронті.

Юлія Сідорова, бойова медикиня з багаторічним досвідом, висловилася рішуче й категорично: вона не має наміру служити в іншому підрозділі, і більше того — розглядає можливість самовільного залишення частини. Її слова, повні гніву і розчарування, яскраво вказують на те, що вона більше не вірить в можливість ефективної роботи в умовах, де не чути її голосу, де рішення приймаються без врахування думки тих, хто, власне, щодня рятує життя бійців.

Цей інцидент — не одиничний. Військові, особливо медики, неодноразово ставали жертвами безглуздих рішень керівництва, які суперечать їхньому бажанню виконувати свою справу на найвищому рівні. Переведення на нові посади, без попереднього обговорення та врахування думки персоналу, є лише верхівкою айсберга. Звісно, армія — це не бізнес, а стратегічна структура, і іноді необхідно приймати непопулярні рішення, однак на цьому етапі війни питання моральної підтримки, в тому числі й на рівні солдатів, є вирішальними.

Крім того, що зникла евакуаційна служба, з’являється ще одне питання: що саме змусило командування зробити такі зміни? Чи є в цьому прояв безвідповідальності з боку керівництва? Чи це наслідок системної проблеми, коли кожен намагається вирішити свої проблеми за рахунок інших, без реального розуміння ситуації?

І тут важливо звернути увагу на загальний контекст. В Україні війна триває вже більше року, і на перший план виходять проблеми не тільки з бойовими діями, але й з організацією фронту, як військової, так і медичної допомоги. Бойові медики, які працюють під артилерійськими обстрілами і рятують життя пораненим бійцям, часто опиняються в скрутному становищі через відсутність належної підтримки від командування, адже в таких умовах навіть найменша помилка може коштувати життя. І коли сама Сідорова намагається знайти справедливість, закликаючи до вирішення проблеми, її не чують. Ба більше, її змушують служити в новому батальйоні, чого вона не бажає.

Що далі? Юлія Сідорова — не єдина, хто стикнувся з такою ситуацією. Багато бойових медиків, які повинні бути на передовій, починають відчувати, що вони — просто функціональні одиниці в системі, а не люди, яких потрібно підтримувати, а їхню роботу — цінувати. Якщо командування не змінить свій підхід і не почує своїх людей, таких ситуацій буде більше. І це вже не просто проблема одного підрозділу або навіть однієї бригади. Це загроза для самого морального духу української армії.

Юлія Сідорова стоїть на межі рішення залишити частину — але чи буде її голос почутий в найвищих колах командування? Це питання, на яке відповідь ми маємо дізнатися вже найближчим часом. Тільки відчуття справедливості та підтримки тих, хто щодня ризикує своїм життям, можуть допомогти армії рухатися вперед, навіть у найтемніші часи.