Львів знову опинився в епіцентрі скандалу, який виходить далеко за межі звичайного побутового конфлікту. У самому серці міста, на очах у перехожих, розігралася сцена, що змушує поставити незручне, але вкрай важливе запитання: чи не втрачають представники системи право на людське обличчя в гонитві за показниками мобілізації?

У мережі стрімко шириться відео, на якому, ймовірно, військовослужбовець Львівського ОТЦК та СП застосовує фізичну силу до жінки. Сцена, яка більше нагадує вуличну сутичку, ніж законні заходи з оповіщення, миттєво підірвала соціальні мережі. Реакція не забарилася: Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець жорстко заявив про неприпустимість подібних методів.

Ситуація у Львові — це не поодинокий випадок, а закономірний наслідок системної хвороби. Коли «заходи з оповіщення» перетворюються на полювання, а право застосування сили стає інструментом для швидкого вирішення питань, закон відходить на другий план.

Дмитро Лубінець чітко дав зрозуміти: безкарність породжує нові скандали. Саме тому представник Омбудсмена у Львівській області Тарас Подвірний вже спрямував офіційні запити до ТЦК та ДБР. Вимоги лаконічні та безкомпромісні:

• Встановити правові підстави для застосування фізичного впливу.

• З’ясувати роль поліції, яка мала б стежити за дотриманням закону, а не бути декорацією.

• Притягнути винних до відповідальності за статтею 426-1 ККУ (перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень).

Безумовно, Україна веде виснажливу боротьбу за виживання, і мобілізація — це критична потреба для захисту від російської агресії. Проте чи стає мета виправданням для методів, що дискредитують саму державу?

Коли чоловік у формі піднімає руку на жінку, це вже не про мобілізацію. Це про втрату інституційної гідності. Поки такі інциденти «заминаються» або списуються на «емоційність моменту», довіра суспільства до мобілізаційних процесів тане швидше, ніж будь-яка довіра до офіційних звітів.

Застосування сили щодо цивільних осіб під час виконання «мобілізаційних заходів» — це не просто порушення етичних норм, це прямий виклик верховенству права.

Якщо результати розслідування ДБР знову стануть «таємницею за сімома замками», а винні відбудуться лише формальними доганами, ми отримаємо не армію, мотивовану захищати справедливість, а систему, яка боїться власного народу.

Держава повинна показати, що закон — це не опція, яку можна вимкнути під час воєнного стану. Права людини та гідність — це не перешкода для мобілізації, а те, заради чого ми взагалі продовжуємо боротьбу.

Чи стане цей випадок у Львові точкою розвороту до законності, чи залишиться черговою сторінкою в хроніці «бусіфікації», про яку забудуть вже за тиждень? Відповідь на це запитання залежить не лише від правоохоронців, а й від нашої готовності вимагати неможливого — поваги до громадянина навіть у найтемніші часи.

Як ви вважаєте, чи достатньо лише розслідувань ДБР, щоб зупинити свавілля під час мобілізації? Чи потрібні системні зміни у підходах ТЦК до роботи з населенням?