У Києві вибухнув черговий соціальний протест. Громадяни вийшли під стіни Київської міської державної адміністрації, вимагаючи від адміністрації скасувати нові тарифи на проїзд і запровадити мораторій на їхнє підвищення до закінчення війни. Уже завтра поїздка в київському метро коштуватиме 30 гривень, а частина маршруток підніме ціну до 25 гривень.
Це не просто чергове «коригування» цін. Це цинічне рішення влади, яке б’є по кишенях звичайних киян саме тоді, коли країна продовжує вести виснажливу війну.
Мирний протест під КМДА став закономірною реакцією на чергове підвищення. Багато учасників — це люди, які щодня їздять на роботу, студенти, пенсіонери та батьки. Для них додаткові 5–10 гривень на день — це не дрібниця, а відчутний удар по сімейному бюджету. Особливо болісно це виглядає на тлі постійних відключень світла, зростання цін на продукти та комунальні послуги.
Протестувальники вимагають не просто скасування підвищення, а запровадження мораторію на будь-яке зростання тарифів на транспорт до завершення воєнного стану. Це вимога, яку важко назвати радикальною в умовах, коли тисячі українців ризикують життям на фронті.
Особливо цинічним це рішення виглядає з боку мера Києва Віталія Кличка. Під час війни, коли столиця пережила жахи обстрілів, а тисячі киян втратили рідних, роботу чи житло, міська влада замість підтримки людей обирає політику «здирання останніх копійок».
Кличко та його команда, які позиціонують себе як «ефективних господарників», фактично ставлять пересічних киян на коліна. Замість шукати внутрішні резерви, оптимізувати витрати комунальних підприємств чи вимагати додаткової допомоги від держави, вони просто перекладають весь тягар на пасажирів.
Де обіцяна модернізація транспорту? Де прозорі тендери та реальна боротьба з корупцією в комунальній сфері? Натомість — чергове підвищення, яке особливо боляче б’є по малозабезпечених верствах населення. Це не управління містом, а знущання з тих, хто щодня платить податки і підтримує економіку тилу.
Ще гірше, що така політика відбувається за мовчазної згоди найвищого керівництва держави. Президент Зеленський, який регулярно звертається до нації та закликає до єдності, допускає ситуацію, коли під час повномасштабної війни тарифи на базові послуги продовжують зростати.
Це ставить мільйони пересічних українців на межу виживання. Коли фронт потребує ресурсів, а люди в тилу ледь зводять кінці з кінцями, підвищення тарифів на транспорт виглядає не просто економічним рішенням, а моральним провалом влади.
Де державна підтримка? Де субсидії для малозабезпечених? Де стратегія захисту тилу, яка б не дозволяла місцевій владі викачувати останні гроші з населення? Мовчання Офісу Президента в цій ситуації сприймається як негласне схвалення політики, яка розколює суспільство.
Підвищення тарифів у Києві — це лише вершина айсберга. По всій країні комунальні послуги дорожчають, а доходи більшості населення або стагнують, або падають. Влада продовжує жити в паралельній реальності, де головне — звітувати про «реформи» та «підвищення ефективності», а не думати про те, як люди фізично виживають.
Кияни, які вийшли під КМДА, висловлюють не просто невдоволення тарифами. Вони висловлюють глибоке розчарування системою, яка під час війни забула про принцип соціальної справедливості.
Якщо мер Києва та президент не почують цей протест, невдоволення тільки зростатиме. Бо навіть у найважчі часи люди готові терпіти, але не готові терпіти цинізм і байдужість влади до їхніх щоденних проблем.
Час не для підвищення тарифів, а для реальної підтримки людей. Інакше «єдність» залишиться лише гаслом на плакатах, а не реальністю.