Найсумніше, що за останні півроку після приходу потужної Юлії Свириденко на посаду прем’єр-міністра мало що справді змінилося. Замість рішучих реформ і очищення системи ми отримали черговий уряд, який майстерно збирає «спадок» у вигляді невиконаних зобов’язань, накопичених скандалів і втраченого часу.
Поки країна воює, незламний Кабмін продовжує грати в бюрократичні ігри, популізм і перекладання відповідальності. Ось реальний баланс того, що лишає після себе цей «потужний та незламний» уряд.
Так, є певні досягнення. ЄС відкрив два переговорні кластери щодо вступу. Але навіть тут гіркий присмак: ці кластери мали бути відкриті значно раніше. Розблокували зовнішнє фінансування — у червні-липні прийшли €3,2 млрд від Єврокомісії, €3,9 млрд на дрони та $3,35 млрд від Світового банку. Нарешті відкрили експорт зброї, а Міноборони почало проводити прозорі тендери на дрони.
Здавалося б, непогано. Але більшість цих кроків виглядають як запізніла реакція на тиск партнерів, а не як результат власної стратегії уряду.
Новому голові митниці та БЕБ довелося чекати гучних скандалів, щоб їх призначили. Після чергового «Міндічгейту» нарешті оновили наглядові ради «Енергоатому» та ОГТС — але на це пішло пів року.
Класична українська історія: нічого не робимо, поки не вибухне. А потім героїчно «вирішуємо» те, що мало бути зроблено ще вчора.
Найбільший і найнебезпечніший провал — системне накопичення невиконаних реформ. Станом на червень Україна не виконала або перебуває під високим ризиком зриву 29 індикаторів Ukraine Facility. Замість реальної роботи уряд почав просити ЄС про перенесення дедлайнів. У відповідь європейці просто додали нові вимоги — частину з МВФ, частину з антикорупційного плану.
За оцінкою коаліції профільних організацій, план Качки-Кос виконано лише на 15 балів зі 100. І це не через брак часу, а через очевидну відсутність політичної волі. Більшість ініціатив доводилося просувати депутатам, а не уряду.
Абсолютний зрив співпраці з парламентом став логічним наслідком. Через відсутність нормальної комунікації, шкідливі рішення Кабміну та спроби звалити всі факапи на Верховну Раду урядові законопроекти просто перестали проходити.
Уряд подав зміни до бюджету без реального підвищення зарплат військовим. Натомість продовжив і навіть розширив популістські програми кешбеків — «єБачок», «Тисячовесна» та подібне. В результаті майже повністю вичерпали резервний фонд, який мав би йти на відновлення після російських атак. Це не просто помилка — це свідомий вибір популізму замість пріоритетів війни.
З МВФ домовилися про нову програму, але ціна — прямі вимоги підвищення податків: скасування пільгового розмитнення посилок до 150 євро та запровадження ПДВ для ФОПів. Непопулярні рішення, які ляжуть на плечі громадян і бізнесу.
Реформа армії? Поки лише презентація проєкту. Міністр фінансів вже чесно заявив, що грошей на неї немає. Питання ТЦК залишається невирішеним. Приватизація провалена: обіцяли 13 млрд грн, а натомість маємо обшуки в ФДМУ.
І найгірше — абсолютний провал у боротьбі з корупцією. Рекордна кількість членів уряду стала фігурантами кримінальних проваджень. Замість реальних кроків — лише відбілювання спроб ліквідації НАБУ та САП і майже нульова реакція на чергові гучні скандали.
Не запустили навіть обіцяний мораторій на перевірки бізнесу. Навпаки, тиск силовиків на підприємців продовжується.
17 липня 2025 року, під час промови перед призначенням, Юлія Свириденко, ймовірно, говорила про нові підходи, реформи, ефективність і боротьбу з корупцією. Сьогодні ці слова лунають як гірка іронія.
Півроку потому ми маємо уряд, який більше займається виживанням і перекладанням відповідальності, ніж реальним управлінням державою в умовах війни. Системні провали в реформах, відвертий популізм, конфлікт з парламентом і слабка антикорупційна політика — це не просто «важкий спадок». Це результат вибору пріоритетів.
Часу майже не залишилося. Якщо потужний уряд Свириденко не почне радикально змінювати підхід уже зараз, «спадок», який він лишає, може стати одним із найважчих в новітній історії України.
Громадянське суспільство, партнери та депутати вже не готові терпіти чергове «пізніше». Війна вимагає результатів, а не імітації діяльності.