Львівські події стали черговим «червоним прапорцем», який українське суспільство, схоже, знову вирішило ігнорувати. І поки натовп, підбурюваний дешевими лозунгами, вчиться агресивно захищати своє «право не воювати», Ольга Решетилова, військова омбудсменка, озвучила те, про що бояться говорити в кабінетах влади: ми стали заручниками пропаганди ухилянтства, яку самі ж і плекали.

“Сьогодні я знову отримаю десятки запрошень на ефіри, запити на коментарі та інтервʼю. Журналісти, блогери, які місяцями першим питанням запитували мене про «злочини ТЦК», сьогодні запитуватимуть, як же так сталося, що цивільні нападають на військових? І хто за це відповідальний”, – Решетилова 

Решетилова влучно підмітила лицемірство медійного ринку. Журналісти та блогери, які в гонитві за кліками та переглядами місяцями вибудовували наратив про «злочини ТЦК», сьогодні опинилися в цугцвангу. Тепер, коли ситуація вийшла за межі соцмереж і переросла у вуличні напади на військових, ці ж самі медійники хочуть отримати «комфортні» відповіді на питання: «Як же так сталося?».

Відповідь омбудсменки коротка і жорстка: це результат цілеспрямованої політики. В українському медіапросторі останнім часом сформувався небезпечний дисбаланс: права «ухилянта», який боїться повістки, стали ціннішими за обов’язки громадянина, який на своїх плечах тримає існування цієї країни.

Проблема не лише у вуличних провокаторах. Проблема у військово-політичному керівництві, яке допустило перетворення мобілізації на «токсичне» питання. Замість відвертого діалогу з суспільством, ми отримали напівзаходи, фейкові бронювання для «своїх» і повну відсутність захисту для тих, хто насправді воює.

Коли держава не здатна пояснити, чому одні воюють роками, а інші — роками шукають «дірки» в законі, вона втрачає легітимність. На цьому ґрунті й виростають «паразити», які кричать про порушення своїх прав, ігноруючи існування мільйонів тих, хто не має права на відпустку, ротацію чи просто можливість «перекричати натовп».

Рішення Ольги Решетилової відмовитися від інтерв’ю — це не акт слабкості, а жест розпачу людини, яка втомилася від імітації професіоналізму. Медіа, які не бачать у війні нікого, окрім потенційних «порушених прав» ухилянтів, перестали бути дзеркалом суспільства. Вони перетворилися на інструмент розмивання моральних орієнтирів.

Слова омбудсменки — це пряме звинувачення елітам: ви самі виростили це середовище, де напад на військового сприймається як легітимна форма громадянського протесту.

Сьогодні українці опинилися перед вибором. Або ми нарешті визнаємо, що війна — це спільна відповідальність, де право не воювати не може стояти вище права держави на існування, або ми продовжуватимемо спостерігати, як «натовп паразитів» доїдає зсередини залишки нашої обороноздатності.

Решетилова не піде на ефіри, бо її позиція непопулярна в часи «легких рішень». Але саме в цьому мовчанні — найгучніший крик про те, що держава, яка не поважає власного захисника, приречена на поразку.

Ми звикли дорікати владі за відсутність стратегії перемоги. Можливо, варто почати з малого: перестати підтримувати стратегію «втечі від обов’язку», яку нам так наполегливо нав’язують медіа-популісти.