Уявіть собі картину: розпал повномасштабної війни, ви бачите, як на оборонних закупівлях через фірми-прокладки розпилюють мільйони, купуючи для армії непотріб за космічними цінами. Громадянський обов’язок бере гору — ви йдете в НАБУ. Що відбувається далі в нормальній країні? Корупціонерів саджають, вас охороняє держава. Що відбувається в Україні? Корупціонери залишаються в кріслах, НАБУ «зливає» вас керівництву, а державна компанія двічі поспіль викидає вас на вулицю.

Це не сценарій для антиутопічного серіалу. Це реальна і до болю сюрреалістична історія українського викривача, яка розкриває головне: вітчизняна система захисту тих, хто не боїться говорити правду, не просто зламана — вона працює проти них.

Акт І. Детектив і «гра в чотири руки»

Усе почалося в травні 2023 року. Працівник однієї з державних компаній (назвемо його Остапенко) виявив схему: оборонні контракти укладалися за суттєво завищеними цінами, майно постачалося сумнівної якості, а гроші вимивалися через класичних посередників. Маючи на руках факти, він звернувся до Національного антикорупційного бюро (НАБУ).

Логічно було б очікувати на блискавичне відкриття кримінального провадження та обшуки. Проте детектив НАБУ обрав інший, абсолютно абсурдний шлях. Замість реєстрації справи він… надсилає офіційний запит керівництву тієї самої компанії, на яку поскаржився викривач. Фактично — підписує заявнику «вирок».

Реакція системи була миттєвою. У компанії раптово починається «реорганізація», і посада Остапенка «випадково» потрапляє під скорочення. НАБУ тим часом примудрилося «забути» повідомити Нацагентство з питань запобігання корупції (НАЗК) про статус викривача, хоча закон вимагає цього імперативно. Замість боротьби з мародерами на закупівлях, чоловік отримав дворічне пекло: судові засідання трьох інстанцій, щоб поновитися на роботі, та окрему бійню у Вищому антикорупційному суді (ВАКС) просто за право називатися викривачем.

Акт ІІ. Рецидив без покарання, або Скорочення №2

Здавалося б, суд виграно, справедливість тріумфує. Викривача поновлюють на посаді. Але українська номенклатурна гідра так просто не здається.

Щойно Остапенко повернувся, система увімкнула режим відвертого знущання. Спочатку йому цинічно заблокували доступ до системи електронного документообігу, ізолювавши від будь-яких робочих процесів. А згодом — звільнили вдруге! За тією ж схемою «скорочення».

Це чистий, рафінований правовий нігілізм: державне підприємство відкрито демонструє, що рішення судів та закони України для нього — порожній звук, якщо йдеться про помсту людині, яка завадила «освоювати» оборонний бюджет.

Коли адвокати викривача вдруге підняли на сполох, НАЗК нарешті провело перевірку і зафіксувало залізобетонне порушення трудових прав. Агентство винесло припис: скасувати наказ про звільнення та провести службове розслідування щодо керівництва. І що зробила держкомпанія? Вона просто проігнорувала припис НАЗК і пішла оскаржувати його в суді. Кола замкнулося.

Діагноз системі: чому закон захищає папір, а не людину

Цей кейс — вирок усій чинній моделі інституту викривачів в Україні. Вона є реактивною, а не профілактичною.

Сьогодні логіка держави виглядає так:

1. Людина заявляє про корупцію.

2. Система її знищує (звільняє, позбавляє доходів, тисне психологічно).

3. Людина залишається сам на сам із ворогом і роками блукає судовими коридорами за власні кошти.

4. І лише колись потім, якщо вистачить здоров’я і грошей на адвокатів, держава, можливо, скаже: «Ой, дійсно, ми маємо вас захистити».

Як система працює зараз (Реактивна модель) Як має працювати (Проактивна модель)
Статус викривача треба вигризати через суди Надається автоматично в момент подачі заяви
Роботодавець звільняє, а ти роками доводиш незаконність Автоматичний мораторій на звільнення чи реорганізацію
Органи контролю пишуть «приписи», які ігноруються Негайне відсторонення керівника-порушника та штрафи

Як система працює зараз (Реактивна модель)Як має працювати (Проактивна модель) Статус викривача треба вигризати через судиНадається автоматично в момент подачі заявиРоботодавець звільняє, а ти роками доводиш незаконністьАвтоматичний мораторій на звільнення чи реорганізаціюОргани контролю пишуть «приписи», які ігноруютьсяНегайне відсторонення керівника-порушника та штрафи

Правники одностайні: систему захисту потрібно ламати і переписувати. Якщо ми хочемо, щоб громадяни допомагали долати корупцію, інструменти захисту мають вмикатися автоматично за принципом «червоної кнопки».

• Заборона на будь-які кадрові зміни. Щойно особа набуває статусу викривача, щодо неї має діяти абсолютний мораторій на звільнення, переведення чи «реорганізацію» посад щонайменше на кілька років, без погодження із НАЗК.

• Фінансова подушка від держави. Якщо викривача все ж витиснули з роботи, держава має виплачувати йому середній заробіток та покривати витрати на адвокатів під час судового процесу, а не після його завершення.

• Кримінальна відповідальність за переслідування. Детектив, який «злив» інформацію, та директор, який двічі звільнив викривача, мають сідати на лаву підсудних. Без цього приписи НАЗК так і залишатимуться папірцями, які корупціонери викидають у смітник.

Поки ці зміни не впроваджені, кожен заклик влади «повідомляти про корупцію» звучить як пастка. Історія Остапенка доводить: сьогодні бути чесним в Україні — це екстремальний вид спорту, де на фініші ти отримуєш не подяку, а трудову книжку з вовчим квитком.