Генеральний директор німецького оборонного гіганта Rheinmetall Армін Паппергер не стримався. У інтерв’ю The Atlantic він зневажливо відгукнувся про український сектор виробництва дронів, назвавши виробників «українськими домогосподарками з 3D-принтерами на кухні», а їхню роботу — «грою в Lego». За його словами, в українських дронах немає справжньої інновації, і вони не рівня технологіям Lockheed Martin, General Dynamics чи самої Rheinmetall.
Реакція української влади не забарилася. Президент Володимир Зеленський відповів жорстко і з іронією:
«Якщо кожна домогосподарка України дійсно може виробляти дрони, то тоді кожна домогосподарка України може бути гендиректором Rheinmetall. Я вітаю з цим високим рівнем наш український ОПК».
Він додав, що сьогодні конкурувати треба не риторикою, а технологіями і результатом. «Результат цих технологій ми щоденно показуємо і на полі бою, на землі, в небі, на морі. Впевнений, що наш ОПК займе і вже займає місце в світі», — наголосив глава держави.
Слова Паппергера справді прозвучали зневажливо. Називати тисячі інженерів, програмістів, волонтерів і підприємців, які під обстрілами та в умовах війни налагодили масове виробництво FPV-дронів, «домогосподарками з принтерами» — це не просто нетактовність. Це приниження реальних зусиль, завдяки яким українські дрони щодня спалюють російську техніку, змінюючи характер сучасної війни.
Але за емоційною обгорткою критики Паппергера ховається і раціональне зерно. Український ОПК у сегменті дронів справді демонструє швидкість, гнучкість і масовість, а не високотехнологічні «важкі» системи, якими пишаються великі західні концерни. Це імпровізація війни: прості, дешеві, масові рішення, які працюють тут і зараз. Rheinmetall же живе за логікою великого бізнесу — довгі цикли розробки, сертифікація, високі маржі, контракти на мільярди.
Зеленський обрав шлях не аргументованої відповіді («так, ми імпровізуємо, але це рятує життя»), а переходу в контрнаступ з сарказмом. «Якщо домогосподарки роблять дрони — то вони можуть керувати і вашим концерном». Це звучить яскраво для внутрішньої аудиторії, але залишає неприємний присмак.
Така риторика небезпечно перегукується з іншими призначеннями та заявами влади. Коли йдеться про дипломатію — призначають людей без досвіду, чиє головне «досягнення» лежить далеко від професійних компетенцій. Коли йдеться про оборонку — готові вітати «високий рівень», де «кожна домогосподарка» може стати гендиректором великого концерну.
Це не про повагу до жінок чи до звичайних українців, які реально вкладають душу у виробництво дронів. Це про небажання визнати проблему: в Україні досі бракує системного, професійного підходу до оборонної промисловості. Замість масштабних заводів, чітких стандартів якості, захисту технологій і залучення справжніх фахівців — часто імпровізація, волонтерство і «народна творчість».
Паппергер, хоч і грубо, вказав на те, що масове 3D-друкування деталей на кухнях — це не той рівень інновацій, який дозволить Україні експортувати дрони в НАТО чи конкурувати на глобальному ринку в мирний час. Зеленський замість цього обрав захистити образ «геніального українського ОПК», де все можливо завдяки ентузіазму.
Українські дрони справді змінили поле бою. Вони знищують тисячі одиниць російської техніки, компенсуючи брак артилерії та авіації. Це беззаперечний факт. Але визнати слабкі місця — не означає применшити досягнення. Навпаки: тільки чесна оцінка дозволить перейти від «кухонних 3D-принтерів» до сучасних виробничих ліній, захищених від корупції та кумівства.
Поки влада відповідає на критику сарказмом і гаслами про «високий рівень», проблеми залишаються. Бюрократія гальмує спільні проєкти з тими ж західними компаніями. Корупційні скандали навколо оборонних закупівель не зникають. Призначення на ключові посади часто відбуваються за принципом лояльності, а не компетенції.
Зеленський правий в одному: конкурувати треба результатом, а не риторикою. Але результат вимірюється не кількістю мемів з хештегом #MadeByHousewives, а тим, наскільки український ОПК здатен виробляти не тільки дешеві FPV, а й складні системи, які будуть потрібні після війни.
Паппергер сказав грубо. Зеленський відповів емоційно. А Україна продовжує воювати — і платити високу ціну за те, що професійний підхід і системність досі часто замінюють гаслами та «народним ентузіазмом».
Час переходити від кухонних принтерів і «домогосподарок-гендиректорів» до справжньої оборонної індустрії. Інакше після перемоги ці «результати» ризикують залишитися лише яскравими спогадами про героїзм війни, а не фундаментом сильної держави.