Голова Офісу міграційної політики Василь Воскобойник кинув у публічний простір бомбу, яку мільйони українців давно носили в серці як ненависть і зневіру.
«Рішення про закриття кордонів у 2022 році було неправильним. Ми фактично закрили тут величезну частину населення. А після відкриття кордонів першим бажанням людей буде зібратися і виїхати — просто про всяк випадок».
Це не просто визнання помилки. Це офіційне зізнання в державному злочині проти власного народу. Чиновник, який мав би кричати про наслідки ще в лютому 2022-го, тепер спокійно констатує: ми взяли мільйони чоловіків у заручники, перетворили країну на величезний концтабір під виглядом «оборони», а тепер дивуємося, чому нація вимирає і тікає.
У перші тижні повномасштабного вторгнення хаос був реальним. Але замість розумної, точкової мобілізації, стимулів для добровольців і чітких правил — влада обрала найбрутальніший, найпримітивніший варіант: залізну завісу. Чоловікам 18–60 років фактично заборонили виїзд. Без винятків для багатодітних батьків, без нормальних механізмів для лікування, без довіри до людей.
Порівняйте з Ізраїлем під час воєн — там не закривали кордони повністю. Навіть Росія Путіна 2022 року не наважилася на таку тотальну пастку. А Україна пішла далі за всіх. Чому? Бо так було зручніше. Легше тримати контроль. Легше годувати корупційні схеми «зелених коридорів», «волонтерських» списків і фіктивних інвалідностей. Легше імітувати «єдність нації», коли половина сімей розірвана, а чоловіки відчувають себе не захисниками, а в’язнями у власній країні.
Чотири роки влада повторювала як мантру: «Це тимчасово, це про безпеку». Тепер Воскобойник каже: «Ми закрили частину населення». Тобто визнали, що це була не оборона, а самоізоляція нації. І найогидніше — ніхто не переглянув це рішення у 2023-му, коли фронт стабілізувався. Ніхто не зробив цього у 2024-му, коли стало очевидно, що війна затягується на роки. Замість цього — ТЦК на вулицях, «ловля» людей, як худоби, і тотальна корупція, яка підірвала довіру до держави остаточно.
Цифри кричать про геноцид проти майбутнього України. З початку повномасштабного вторгнення країна втратила близько 10 мільйонів людей — загиблі, біженці, окуповані території. На підконтрольних землях залишилося 31–33 мільйони. Народжуваність 2025 року — всього 168 тисяч дітей проти майже 485 тисяч смертей. Коефіцієнт народжуваності впав нижче 1,0 — одна з найнижчих позначок у світі. На одного новонародженого — майже троє померлих. Щороку чистий убуток населення сягає 300–400 тисяч, а за деякими оцінками — навіть близько мільйона.
Це не просто «війна винна». Це прямий наслідок політики, яка зробила Україну місцем, звідки хочеться тікати якомога швидше. Чоловіки, яких чотири роки тримали в клітці, тепер, коли кордони почнуть відкривати, думають: «А навіщо повертатися? Щоб знову стати заручником?» Жінки з дітьми за кордоном уже облаштувалися в Європі — і не горять бажанням повертатися в країну, де держава спочатку їх розділила, а потім визнала, що «помилилася».
Воскобойник сам каже правду, від якої кров холоне: після війни Україні доведеться щороку залучати 300 тисяч трудових мігрантів. Тобто імпортувати чужих людей, бо своїх — немає і вже не буде. Суспільство «не готове»? А хто його зробив таким? Та сама влада, яка чотири роки тримала кордони на замку, годувала корупцію і не створила жодних реальних стимулів для повернення.
Наймерзенніше в цій історії — не сама заява, а реакція влади. Жодного вибачення перед народом. Жодного плану порятунку. Жодної відставки. Жодної відповідальності. Просто чергове «ой, ми помилилися».
Це класичний стиль нинішньої команди: спочатку створити тотальну проблему тотальним контролем і корупцією, потім, коли наслідки стали незворотними, визнати «стратегічний прорахунок» і спокійно продовжувати. Чотири роки ми чули: «Війна — не час для дискусій». Тепер, коли демографічна прірва вже ковтає країну, раптом час? Чому не було часу раніше, коли ще можна було врятувати сотні тисяч сімей?
Влада не просто помилилася. Вона системно знищувала фундамент нації. Закриття кордонів стало не інструментом оборони, а інструментом утримання влади і контролю над людьми. Воно породило розкол суспільства на «тих, хто сидить» і «тих, хто втік», тотальну зневіру і ненависть до держави. Тепер, коли потрібно буде відбудовувати країну після війни, робочої сили та мізків просто не буде. А ті, хто залишився, думають лише про одне: «Коли нарешті можна буде зібратися і виїхати — про всяк випадок».
Суспільство вже не вірить. У соцмережах — від люті («це геноцид») до чорного цинізму («так і було задумано»). Люди розуміють: це не помилка. Це наслідок чотирьох років управління, де головне — не результат, а картинка і контроль.
Заява Воскобойника — це не сигнал «ми все виправимо». Це останній дзвінок. Демографічний годинник цокає голосніше за будь-які сирени повітряної тривоги. Україна стоїть перед вибором, якого влада досі боялася навіть обговорювати.
Або радикальна зміна: повне відкриття кордонів для цивільних, справжня демобілізація тих, хто вже відслужив, жорстка боротьба з корупцією в ТЦК, реальні економічні стимули для повернення. Або продовження політики «закритої країни» — і остаточне вимирання української нації.
Найстрашніше не те, що кордони закрили в 2022-му. Найстрашніше — що навіть після публічного визнання цієї катастрофи ніхто не каже чітко і чесно: коли і як їх відкриють по-справжньому. Без цього «прорахунок» перетворюється на вирок.
Влада не сподівається, що суспільство знову все проковтне. Бо помилятися — це людське. А чотири роки свідомо ігнорувати катастрофу, яку сам створив, — це вже не помилка. Це державна зрада щодо власного народу.
Час не для заяв і «інсайдів». Час для реальних дій. Інакше скоро буде некого захищати і вже нічого відбудовувати.
ДО УВАГИ ЧИТАЧІВ НАШОГО ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСУ! НАШ КОНТЕНТ ПЕРЕЇЖДЖАЄ НА РЕСУРС WWW.SECRETS.NET.UA. ВСЯ ІНФОРМАЦІЯ З НАШОГО РЕСУРСУ БУДЕ ПЕРЕНЕСЕНА НА WWW.SECRETS.NET.UA. НА ЖАЛЬ, У НАШІЙ ДЕРЖАВІ ДЕМОКРАТІЇ НЕМАЄ ТА НЕ БУЛО. ДЯКУЄМО ЗА РОЗУМІННЯ!