«Українська правда» оприлюднила шокуючу інформацію, яка остаточно зняла рожеві окуляри з багатьох: президент Володимир Зеленський особисто доручив першому заступнику керівника фракції «Слуга народу» Андрію Мотовиловцю готувати план роботи Верховної Ради на випадок, якщо війна триватиме «ще три роки» — або один, два, три. Ніяких ілюзій. Ніяких «перемог до кінця року». Тільки холодний розрахунок: парламент має працювати в умовах затяжного конфлікту, бо перемовини в тристоронньому форматі (Україна — США — РФ) майже напевно поставлять на паузу. Жодна зі сторін не готова йти на поступки. Американці тиснуть на виведення наших військ із Донецької області, але без компромісів — просто вийдуть і переключаться на Іран. Росія теж не відступить. А ми? Ми готуємося жити в цій реальності далі.
Виходячи з цієї інформації, ніхто зупиняти війну не планує. Ні влада, ні близьке оточення влади, ні партнери по «переговорах», ні, звісно, Кремль. Замість конкретних кроків до миру — план «існування нинішнього парламенту ще впродовж одного, двох, трьох років». Замість тиску на дипломатію — внутрішні домовленості про «менше інтриг, більше роботи» після звільнення Єрмака. Це не стратегія перемоги. Це стратегія виживання системи. Системи, яка вже чотири роки існує в режимі «війна як норма».
А тепер найгірше. У той час, коли влада готує Раду до затяжного марафону, в Україні закінчуються ресурси — і людські, і військові. Гострий дефіцит особового складу в ЗСУ визнають навіть офіційні джерела. Підрозділи на передовій недоукомплектовані, добровільний набір впав до мінімуму, військовослужбовці виснажені, а показники самовільного залишення частин (дезертирство) б’ють рекорди. Навіть елітні бригади страждають від нестачі людей. Мобілізація себе вичерпала: «бусифікація» (примусове хапання на вулицях) лише посилює суспільну ненависть, а реформи, які обіцяють з березня 2026-го, виглядають як косметика на гангрені. За оцінками експертів, Україні на початку 2025-го потрібно було майже 300 тисяч нових рекрутів — набрали лише 200 тисяч. Втрати, поранення, еміграція чоловіків призовного віку (понад мільйон за кордоном) роблять свій чорний внесок. Демографи попереджають: мобілізаційний ресурс на межі критичного виснаження.
Те саме з військовими ресурсами. Боєприпаси, техніка, снаряди — все на межі. Хоча Україна починає виробляти 105-мм снаряди з 2026-го, а ОПК отримує «спеціальний режим» Defence City, реальність інша: кадровий голод у самій оборонній промисловості, виснажені західні резерви, натяки Пентагону, що допомога може «переглянутися». Війна на виснаження — це не про героїзм, а про арифметику: скільки ще хлопців можна «розмінувати» на тактичні успіхи? Скільки ще танків і гармат протримається без стабільних поставок? Росія, попри свої проблеми, нарощує угруповання, а ми — латаємо діри.
І ось тут виникає найнеприємніше питання, яке ніхто не хоче ставити вголос: невідповідність між реальністю та діями влади натякає на те, що у когось є чітке бажання і надалі заробляти на війні. Бо інакше — навіщо готувати парламент на три роки, якщо ресурси країни на межі? Навіщо ігнорувати кризу мобілізації, якщо кожен новий місяць забирає тисячі життів і мільярди гривень?
Корупція під час війни вже давно перестала бути «окремими випадками». Вона стала системою. Схеми на неякісних мінах на 3 мільярди гривень, гнилі овочі для ЗСУ замість нормального харчування, хабарі та вбивства чоловіків в ТЦК, Rolex за 25 тисяч доларів у кишені «гламурного майора» — це не поодинокі скандали 2025–2026 років. Це хроніка другого фронту. Розслідування показують: на тлі «воєнної необхідності» розквітають тіньові бюджети, переплати на закупівлях, «феодалізація» тилу. Хтось із чиновників, депутатів, бізнесменів, пов’язаних з ОПК, продовжує жити в розкоші, поки хлопці на нулі мерзнуть у траншеях. Влада говорить про «чесність» і «реформи», але політичної волі боротися з цим системно — немає. Бо війна — це не тільки кров. Це ще й гроші. Великі гроші. І поки ресурси країни тануть, хтось продовжує рахувати прибуток.
Це не конспірологія. Це логіка фактів. Коли ресурси вичерпуються, нормальна держава шукає шлях до миру — через компроміси, дипломатію, жорсткі переговори. А тут — план на три роки. Коли суспільство втомлене, а довіра до влади падає, нормальна влада принаймні намагається пояснити: чому саме зараз, чому не зараз. А тут — мовчання і «менше інтриг, більше роботи».
Українці платять за цю війну найвищу ціну — життями, здоров’ям, майбутнім дітей. А еліта? Вона готує парламент до нового сезону затяжного конфлікту. І поки ми читаємо про «план Мотовиловця», десь у тилу хтось підписує черговий контракт, де маржа — в десятки відсотків, а якість — «як завжди».
Час поставити питання прямо: скільки ще ми готові платити за чиїсь бізнес-інтереси? Скільки ще ресурсів — людських і військових — має вигоріти, щоб хтось нарешті сказав: «Досить»? Влада обрала шлях «три роки». Народ має право знати — за чиїм рахунком цей рахунок.
Стаття базується на відкритих джерелах та останніх подіях. Якщо хтось у владі образиться — нехай. Факти не ображаються. Вони просто вимагають відповіді.
ДО УВАГИ ЧИТАЧІВ НАШОГО ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСУ! НАШ КОНТЕНТ ПЕРЕЇЖДЖАЄ НА РЕСУРС WWW.SECRETS.NET.UA. ВСЯ ІНФОРМАЦІЯ З НАШОГО РЕСУРСУ БУДЕ ПЕРЕНЕСЕНА НА WWW.SECRETS.NET.UA. НА ЖАЛЬ, У НАШІЙ ДЕРЖАВІ ДЕМОКРАТІЇ НЕМАЄ ТА НЕ БУЛО. ДЯКУЄМО ЗА РОЗУМІННЯ!