Чотири місяці минуло з гучного викриття операції “Мідас” – антикорупційного удару НАБУ та САП по серцю української енергетики, де злочинна організація, очолювана наближеними до влади бізнесменами та посадовцями, відмивала понад $100 млн через державний “Енергоатом”. Це сума, еквівалентна річному бюджету середнього українського міста, як Житомир чи Чернівці, – гроші, які могли б піти на дрони, бронежилети чи відновлення зруйнованої інфраструктури під час п’ятого року війни. Але що ми маємо сьогодні? Тишу, яка реве голосніше за будь-які плівки НАБУ. Фігуранти на волі або в Ізраїлі, керівництво “Енергоатому” на місцях, схеми “шлагбаумів” (блокування платежів підрядникам для вимагання хабарів) нікуди не зникли, а Державна служба фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг) під керівництвом Філіпа Проніна продовжує “не помічати” мільярдні потоки. Це не просто провал – це цинічна зрада суспільства, де влада Зеленського ховається за риторикою “рівня корупції як в ЄС”, поки реальність нагадує корумповані 90-ті. Чому ніхто не сидить? Чому система, яка душить пенсіонерів перевірками, ігнорує еліту? І хто стоїть за цією “сліпотою”?
Операція “Мідас”, названа на честь міфічного царя, який перетворював усе на золото, але ледь не помер з голоду, розпочалася ще влітку 2024 року і тривала 15 місяців. 10 листопада 2025 року НАБУ та САП провели понад 70 обшуків, затримали п’ятьох осіб і оголосили підозри сімом фігурантам. Злочинна група, за даними слідства, встановила контроль над закупівлями “Енергоатому” – стратегічного підприємства, яке виробляє понад 50% електроенергії України. Схема проста і цинічна: підрядникам нав’язували “відкати” 10-15% від суми контрактів, погрожуючи невиплатами чи розірванням угод. Загальні збитки – $100 млн щорічно, гроші відмивали через “бек-офіси” з легалізації коштів. НАБУ оприлюднило тисячі годин аудіозаписів, де фігуранти з кодовими іменами (“Карлсон”, “Рокет”, “Тенор”) обговорювали відмивання, підвищення ставок хабарів і навіть ігнорування захисту енергооб’єктів від російських атак, називаючи це “марною тратою”. Це не просто корупція – це загроза національній безпеці, коли на тлі війни з РФ гроші йдуть на кишені еліти, а не на фортифікації чи енергонезалежність.
Фігуранти скандалу – це еліта, пов’язана з владою. Ключовий організатор – бізнесмен Тимур Міндіч (“Карлсон”), співзасновник студії “Квартал-95” і близький соратник Зеленського, який втік до Ізраїлю разом з партнером Олександром Цукерманом (“Шугармен”). Ексміністр національної єдності Олексій Чернишов (“Че Гевара”) вийшов під заставу 51,6 млн грн, внесену сумнівними особами – Андрієм Проциком (записаним у контактах як “Андрій Оффшор” чи “Андрей Рейдер”) та Іриною Федорович. Міністр енергетики Герман Галущенко, чиє ім’я фігурує на плівках, досі на посаді, а за даними НАБУ, його родина (колишня дружина та четверо дітей) серед бенефіціарів компаній схеми. Виконувач обов’язків голови “Енергоатому” Павло Ковтонюк, попри згадки на записах, продовжує працювати. Голова Офісу президента Андрій Єрмак отримав нові посади, зокрема в Національній асоціації адвокатів, а Зеленський твердить про “європейський рівень корупції”. А в столичному ЖК “Династія” з’явилися чотири маєтки, потенційно пов’язані з Чернишовим і Міндічем – класичний приклад “золотого доторку” Мідаса.
Головне питання: як відмити $100 млн без слідів? Ключовий оператор – Івор Омсон, відомий ще з часів “вишок Бойка”, який працював з росіянами, потенційно фінансуючи тероризм під час війни. Такі схеми мали б активувати Державну службу фінансового моніторингу – українську “фінансову розвідку”, яка аналізує підозрілі транзакції, отримує дані від банків і передає матеріали правоохоронцям. Теоретично: банк → фінмон → правоохоронці → справа. На практиці: банки тероризують пенсіонерів перевірками дрібних переказів, а корупціонери спокійно оперують мільярдами. Україна – “чемпіон світу” за кількістю ризикових критеріїв, але система сліпа до еліти.
На чолі цього “фінмону” – Філіп Пронін, призначений у грудні 2024 року. Його біографія – суцільний скандал: з часів АРМА (Агентство з розшуку активів) журналісти писали про конфлікти інтересів, торгівлю інформацією та дивні рішення. Під час “Мідас” НАБУ надіслало 109 запитів – відповіді отримали лише на 50, один чекали 319 днів. Пронін називає статистику “неправильною”, але факти говорять: у 2025 році кількість матеріалів для НАБУ зменшилася (125 проти 156 у 2024), а більшість стосувалася “інших осіб”, а не чиновників. Він стверджує: “Немає жодної підозрілої операції по фігурантах”, але як тоді НАБУ задокументувало $100 млн? Плюс скандал з Полтавською ОВА, де Пронін був головою: його заступник Богдан Корольчук (тепер заступник у фінмоні) фігурує у розкраданні на фортифікаціях – знайдено печатки компаній, SIM-карти, $300 тис. і 3 млн грн готівки.
Але найцинічніше: за рік на посаді Пронін провів понад 70 днів у закордонних відрядженнях – до Парижа, Люксембургу, Франції – саме на тлі скандалів, як збір даних на Порошенка чи “Мідас”. Він ігнорував засідання ТСК Верховної Ради, “хворів” чи “відпочивав”. Чому влада не звільняє таку “зручну” людину? Чому немає конкурсу на посаду, яка контролює мільярди? Бо Пронін – “свій”, призначений кулуарно, як і багато в цій системі.
Реакція в соцмережах – обурення: “Операція ‘Мідас’ починалася як документування корупції у Міноборони, але тепер все зійде нанівець”, – пишуть користувачі. “Крапку в ‘Міндічгейті’ не поставлено, але будуть деталі”, – обіцяє НАБУ, але без реформ фінмону справа ризикує потонути.
“Мідас” – не скандал, а діагноз. Система не працює – або працює на владу. Поки Зеленський говорить про ЄС, корупціонери сміються. Час на реформи: прозорий конкурс для Проніна, посилення НАБУ, перевірки еліти. Інакше $100 млн – лише початок, а тиша після “Мідас” стане могилою для довіри до влади.