У світі, де цифрові гіганти диктують правила інформаційного поля, свобода слова все частіше стає жертвою корпоративних політик і таємних скарг. 9 березня 2026 року YouTube, платформа, яка позиціонує себе як бастіон вільного контенту, видалила резонансне розслідування журналіста “Української правди” Михайла Ткача під назвою “Хрещений батько ‘на удальонці’. Як ‘Українська правда’ знайшла Андрія Єрмака”. Це відео, опубліковане 6 лютого 2026 року, набрало понад мільйон переглядів і вперше пролило світло на діяльність ексголови Офісу Президента України Андрія Єрмака після його гучного звільнення. Видалення відбулося через анонімну скаргу, яку YouTube вважав достатньою підставою для блокування контенту. Але чи це просто технічна процедура, чи свідомий акт цензури, спрямований на захист впливових фігур? Як досвідчений журналіст, я бачу в цій історії не просто помилку алгоритму, а симптом глибшої проблеми: як глобальні платформи стають співучасниками приховування корупції та зловживань владою в країнах на кшталт України, де демократія все ще бореться за виживання.
Розслідування Михайла Ткача, одного з найавторитетніших українських журналістів-розслідувачів, було опубліковане на офіційному каналі “Української правди” 6 лютого 2026 року. Відео швидко стало вірусним: понад мільйон переглядів, тисячі коментарів і репостів у соціальних мережах. Воно розкривало, як Єрмак, звільнений з посади голови Офісу Президента в січні 2026 року на тлі скандалів з корупцією та витоками інформації, не зник з політичної арени, а продовжує вести активне життя в тіні. Журналісти УП відстежили його переміщення, зустрічі та зв’язки, демонструючи, що колишній “сірий кардинал” Зеленського зберігає вплив на ключові фігури в уряді та бізнесі.
Але 9 березня, всього через місяць після публікації, YouTube видалив відео, посилаючись на “скаргу” – деталі якої платформа не розголошує. Це не перше видалення контенту УП: раніше подібні інциденти траплялися з матеріалами про корупцію в енергетиці чи оборонці. Головна редакторка “Української правди” Севгіль Мусаєва одразу відреагувала гостро: “Ми вважаємо видалення цього відео актом цензури. У матеріалі не міститься жодної інформації, яка становить таємницю приватного життя. Усі зафіксовані особи є колишніми або чинними державними діячами, тобто публічними фігурами, діяльність яких становить безпосередній суспільний інтерес”. За її словами, в демократичному суспільстві журналісти мають право інформувати громадян про дії посадових осіб, особливо якщо ці дії стосуються зловживання владою навіть після відставки. “Саме тому ми очікуємо, що платформа перегляне своє рішення і відновить доступ до відео”, – підкреслила Мусаєва.
Ця реакція не дивує: УП, як одне з провідних незалежних медіа України, неодноразово стикалася з тиском від влади. Але цього разу цензура прийшла не від українських судів чи СБУ, а від американського техгіганта, який, здавалося б, мав би стояти на боці свободи слова. Замість цього YouTube продемонстрував, як його алгоритми та політики можуть бути використані для придушення незручної правди. Хто подав скаргу? Чи це сам Єрмак, його оточення чи, можливо, хтось з уряду? Платформа відмовляється коментувати, посилаючись на “конфіденційність”, що лише посилює підозри в упередженості.
Щоб зрозуміти, чому це відео стало таким болючим, варто детально розібрати його зміст. Розслідування Ткача базувалося на ретельному відстеженні переміщень і контактів Єрмака. Журналісти виявили, що після звільнення колишній голова ОП не пішов у політичне забуття, а продовжує зустрічатися з ключовими фігурами української еліти. Зокрема, Єрмак контактував з секретарем РНБО Олександром Литвиненком, міністром оборони Рустемом Умєровим та ексміністром стратегічних галузей Олександром Камишиним. Ці зустрічі відбувалися в закритих локаціях, часто під прикриттям, що викликає питання: чи не продовжує Єрмак впливати на державні рішення з тіні?
Крім того, розслідування торкнулося скандальних зв’язків Єрмака з бізнесменом Дмитром Міндічем, фігурантом корупційних схем на енергетиці. Журналісти зафіксували, як адвокат Єрмака летів до Міндіча в Ізраїль у супроводі українського посла – факт, що вказує на використання державних ресурсів для приватних інтересів. Єрмак також користується охороною від Управління державної охорони (УДО) за бюджетні кошти, хоча формально вже не є посадовцем. Це не просто “приватне життя” – це потенційне зловживання владою, яке стосується мільйонів українців, адже Єрмак був ключовим гравцем у владі під час війни, коли приймалися рішення про розподіл мільярдів допомоги від Заходу.
Розслідування також згадувало ширший контекст звільнення Єрмака: обшуки НАБУ в його оточенні, підозри в “зливі” інформації ворогу та корупційні схеми в оборонці. Наприклад, антикорупційна активістка Мартіна Богуславетс у своєму пості на X (колишній Twitter) наголошувала, що Єрмак повинен відповісти за “організацію злочинної групи з силовиків для знищення НАБУ та САП”, а також за корупцію в енергетиці. Ці факти роблять відео не просто “сенсацією”, а важливим документом для суспільного контролю над владою.
Видалення цього розслідування – не ізольований випадок. YouTube має довгу історію блокування контенту під тиском влади чи впливових осіб. У 2022-2023 роках платформа видаляла тисячі відео про війну в Україні через “скарги” від російських ботів, посилаючись на “порушення приватності” чи “розпалювання ворожнечі”. Але в цьому випадку цензура б’є по українським журналістам, які розкривають внутрішні проблеми. Чому YouTube так легко піддається на анонімні скарги? Його політика щодо “приватності” розмита: публічні фігури, як Єрмак, не захищені від журналістських розслідувань, якщо вони стосуються суспільного інтересу. Європейський суд з прав людини неодноразово підтверджував, що для політиків межа приватності вужча, ніж для звичайних громадян.
Критики, як-от медіаексперти з Hromadske, називають це “актом цензури”, що підриває довіру до платформи. УП вже подала апеляцію, але шанси на відновлення малі: YouTube часто ігнорує такі запити, якщо скарга походить від “впливових” джерел. Це особливо небезпечно в Україні, де після Революції Гідності свобода преси стала одним з ключових здобутків. Якщо глобальні платформи стають на бік цензорів, то хто захищатиме журналістів? Можливо, це частина ширшої тенденції: техгіганти, як Google (власник YouTube), все частіше співпрацюють з урядами, щоб уникнути регуляторних проблем. У випадку з Україною це може бути непрямим впливом влади, яка намагається “зачистити” сліди корупції перед виборами чи міжнародними аудитами допомоги.
Андрій Єрмак – не просто ексчиновник. З 2020 по 2026 рік він був де-факто “віцепрезидентом” України, контролюючи зовнішню політику, призначення та розподіл ресурсів. Його звільнення сталося на тлі скандалів: обшуки НАБУ в справі Міндіча, підозри в корупції на енергетиці та навіть звинувачення в “зливі” інформації. Розслідування УП показало, що відставка була фікцією: Єрмак продовжує користуватися державними благами, як-от охороною УДО, і спілкується з топчиновниками. Це викликає питання про справжні мотиви Зеленського: чому колишній соратник не під арештом, а в “удальонці” з повним імунітетом?
У соціальних мережах реакція була бурхливою. Користувачі X, як-от Олег Симороз, зазначають: “Єрмак має ряд гарантій щодо недоторканності та продовжує безтурботне життя”. Інші, як InfoResist, підкреслюють витрати на його охорону з бюджету. Це не просто персональна історія – це про системну корупцію, яка підриває довіру до влади в часи, коли Україна потребує прозорості для перемоги у війні та інтеграції в ЄС.
Видалення розслідування про Єрмака – це удар по українській журналістиці та демократії. YouTube повинен негайно відновити відео та пояснити, хто і чому подав скаргу. Якщо платформи не стоятимуть на боці правди, то суспільство втратить інструмент контролю над владою. А для України це означає: доки фігури на кшталт Єрмака ховаються в тіні, реформи залишаться ілюзією. Суспільство має вимагати не лише відновлення контенту, а й підозр від НАБУ. Бо в країні, яка пережила дві революції за свободу, цензура – це не опція, а злочин.