Зеленський готує Україну до тривалої війни? Інсайд WSJ викликав бурю, але Офіс Президента називає його «тупим фейком»
У той час, коли президент Володимир Зеленський публічно заявляє, що Україна «точно не програє» війну, а делегації продовжують непублічні контакти в різних форматах, журналіст The Wall Street Journal Боян Панчевський (Bojan Pancevski) оприлюднив інформацію, яка швидко облетіла світові та українські медіа.
У подкасті німецького журналіста Пауля Ронцгаймера (Paul Ronzheimer), заступника головного редактора Bild, опублікованому 19 лютого 2026 року, Панчевський розповів про нібито закриту зустріч, яка відбулася приблизно 12 лютого — напередодні від’їзду української делегації на Мюнхенську конференцію з безпеки.
За словами Панчевського, посилаючись на три джерела з найближчого оточення президента, Зеленський зібрав не міністрів чи широке коло урядовців, а саме «приватний кабінет» — найвужче коло радників в Офісі Президента. На цій зустрічі, за версією журналіста, глава держави нібито заявив прямо й експліцитно:
«Переговори фактично провалилися. Тепер нам потрібно розробити план ще на три роки війни».
Панчевський підкреслив емоційний ефект цих слів: присутні були «повністю шоковані», адже «ніхто не хоче ще трьох років війни». До того моменту, за його даними, команда нібито активно працювала над сценаріями можливих виборів, референдуму чи затвердження будь-якої потенційної угоди. Раптовий поворот на 180 градусів — від пошуку компромісу до підготовки до затяжного конфлікту — став для співрозмовників несподіваним.
Журналіст також додав контекст від європейських чиновників, з якими спілкувалася редакція WSJ: багато хто в Брюсселі, Берліні та інших столицях вважає, що війна може тривати ще від одного до трьох років через відсутність реального прориву в переговорах і стійкість обох сторін.
Заява Панчевського швидко набула вірусного поширення. Російські Telegram-канали, пропагандистські ресурси та окремі проросійські акаунти акцентували саме на фразі «переговори провалилися» та «три роки війни», часто ігноруючи або применшуючи спростування з Києва. У проросійському сегменті це подали як «визнання Зеленським поразки переговорного треку» та «відмову від миру».
Реакція Офісу Президента була миттєвою та жорсткою. Уже 20 лютого радник президента з питань комунікацій Дмитро Литвин у розмові з журналістами назвав інформацію «тупим фейком» і «нісенітницею». Він категорично заперечив ключові елементи:
- Не було жодної такої зустрічі чи розмови з радниками в описаному форматі.
- Не звучало жодного негативу щодо ходу переговорів.
- Не було жодного доручення чи завдання готуватися до «війни ще на три роки».
Литвин підкреслив, що подібні вкиди активно поширюються саме в проросійських Telegram-каналах, і це класичний приклад інформаційно-психологічної операції, спрямованої на деморалізацію українського суспільства напередодні річниці вторгнення.
Сам Зеленський 20–21 лютого у своїх публічних заявах не коментував безпосередньо слова Панчевського, але кілька разів повторив тезу про те, що Україна «точно не програє» цю війну, демонструючи впевненість і фокус на посиленні Збройних Сил, ППО та міжнародної підтримки.
Контекст переговорів на лютий 2026 року залишається вкрай складним. За даними WSJ та інших західних видань, паралельно йдуть кілька треків: непублічні контакти через посередників, спроби «заморозити» лінію фронту на поточних позиціях, обговорення потенційних гарантій безпеки для України в обмін на певні компроміси. Водночас обидві сторони публічно демонструють максималізм: Київ наполягає на повному виведенні військ і гарантіях, Москва — на визнанні «нових реалій».
Чи є заява Панчевського точним відтворенням реальної розмови — чи це спотворена інтерпретація приватної оцінки ризиків, яка потім була передана через треті руки? Поки що жодне незалежне джерело не підтвердило деталі зустрічі 12 лютого саме в такому ключі. Водночас сам факт, що європейські столиці готуються до сценарію «війни ще на 1–3 роки», вже давно не є секретом для аналітиків і дипломатів.
Ця історія ілюструє класичну дилему воєнного часу: між публічною впевненістю лідера («ми не програємо») та приватними оцінками, які можуть бути значно похмурішими. Поки офіційний Київ заперечує існування «трирічного плану», реальність на фронті, економічні труднощі та втома суспільства змушують багатьох українців ставити питання: скільки ще триватиме ця війна?
Поки відповідь на це питання залишається відкритою — і саме тому кожне слово, сказане в закритому кабінеті чи в подкасті, може стати зброєю в інформаційній війні.