Після чергового теракту у Львові, який стався 22 лютого 2026 року, заступниця керівника Офісу президента Ірина Верещук публічно висловилася за можливе обмеження роботи Telegram та інших анонімних платформ в Україні. Її заява, розміщена у Facebook та Telegram-каналі, прозвучала різко й безкомпромісно.
«Вкотре ми бачимо, що ворог системно використовує Telegram для вербування терористів, координації їхньої діяльності та здійснення терактів. Це чергове нагадування нам подумати про функціонування Telegram та інших анонімних платформ у нашому інформаційному просторі під час війни. Якщо для захисту життів наших людей та для захисту національної безпеки ми маємо обмежити можливості цих платформ, значить, ми маємо це зробити».
Ці слова — не просто емоційна реакція на свіжий теракт. Вони вкотре повертають суспільство до старої, але ніколи не згасаючої дискусії: чи готова українська влада нарешті піти на реальні обмеження найпопулярнішого месенджера в країні.
Спроби «прикрутити гайки» Telegram в Україні тягнуться ще з 2022 року. Були й гучні заяви від СБУ, і розмови про «російські корені», і навіть формальні рішення РНБО про санкції проти певних каналів. Але щоразу після хвилі обурення в соцмережах усе затихало. Повного блокування так і не сталося.
Чому? Більшість незалежних спостерігачів та звичайних українців пояснюють це просто: Telegram — це головний канал, де влада отримує найжорсткішу критику. Саме там швидко поширюються відео «прильотів», скандали з корупцією, зливи про зловживання в ТЦК, прямі звинувачення на адресу Офісу президента. Заблокувати месенджер — означає власноруч відрізати собі значну частину зворотного зв’язку (і водночас дати опозиції та звичайним людям потужний аргумент про «повзучу диктатуру»).
Тому кожна нова хвиля розмов про блокування сприймається суспільством саме через цю призму: «знову хочуть заглушити критику, прикриваючись війною».
Теракт у Львові дав владі свіжий і болісний привід. Ворог справді використовує Telegram-канали для вербування, поширення інструкцій, координації ДРГ. Це об’єктивний факт. Але питання в пропорції відповіді: чи можна виправдати обмеження цілого екосистеми (якою користуються десятки мільйонів українців щодня) через дії злочинної меншості?
Верещук говорить про «обмеження можливостей», а не про повне блокування. Це може означати:
- обов’язкову верифікацію адміністраторів великих каналів,
- блокування лише окремих каналів,
- вимогу до Telegram передавати дані про терористичну діяльність,
- обмеження функцій типу анонімних чатів чи поширення файлів.
Але в українському контексті будь-яке «обмеження» швидко сприймається як перший крок до повної заборони.
Поки що — лише слова. Жодного конкретного законопроєкту, рішення РНБО чи указу президента не з’явилося (станом на ранок 23 лютого). Але тональність заяви Верещук — одна з найжорсткіших за останні роки. Вона не говорить «можливо варто подумати», вона каже: «якщо потрібно — значить зробимо».
Суспільство вже розділилося на два табори:
- одні вважають, що в умовах війни анонімність у таких масштабах — це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити;
- інші впевнені, що обмеження Telegram — це удар по свободі слова та останньому незалежному каналу комунікації.
Поки політики зважують ризики, Telegram продовжує працювати. Але після сьогоднішньої заяви Верещук маятник громадської думки та політичної волі може хитнутися сильніше, ніж будь-коли раніше.
Питання вже не «чи будуть блокувати», а «коли і наскільки глибоко». І відповідь, схоже, залежить не стільки від терористів, скільки від того, наскільки влада готова заплатити політичну ціну за тишу в месенджері.