Володимир Зеленський відкрито звинуватив європейські держави в тому, що через їхню бюрократичну млявість та фінансову нерешучість українське небо стало фактично беззахисним перед російськими балістичними ракетами. Президент не просто констатував проблему — він фактично назвав європейських партнерів співвідповідальними за чорні відключення в Києві, зруйновані ТЕЦ і сотні тисяч людей, які залишилися без світла, тепла та води посеред зими.
За словами Зеленського, викладеними в інтерв’ю та коментарях після Давосу, ключова причина критичних прогалин у протиповітряній обороні — затримки з оплатою та закупівлею ракет PAC-3 для комплексів Patriot за програмою PURL (ймовірно, механізм спільних закупівель через США). Саме ці дорогі протиракети призначені для боротьби з балістикою — тим видом озброєння, яке Росія застосовує дедалі масовіше й агресивніше. Без них українські батареї Patriot та NASAMS перетворюються на дорогі металеві статуї: техніка є, а боєприпасів — немає.
«Наші підрозділи ППО проти балістичних ударів просто порожні — просто порожні», — заявив президент, коментуючи одну з найважчих атак на енергетику столиці в січні 2026 року. За його словами, російські ракети досягли цілей саме тому, що європейські країни не встигли або не захотіли вчасно профінансувати чергову партію перехоплювачів. Результат: масштабні руйнування, мільярди гривень збитків і черговий крок України до межі блекауту.
Та найгостріше звучить не навіть звинувачення в браку грошей, а діагноз, який Зеленський ставить усій європейській політиці: страх перед ескалацією давно переріс у страх перед власною відповідальністю. Поки в Брюсселі, Берліні та Парижі дискутують про «червоні лінії» та «не спровокувати Путіна», Росія вже давно перейшла всі можливі лінії — і продовжує бити по цивільній інфраструктурі. Європа ж, замість того щоб дати Україні інструменти для реального захисту неба, зволікає з оплатою ракет вартістю в десятки мільйонів євро за одну ніч бою.
Цікаво, що сам Зеленський не приховує: він свідомо пішов на конфліктну тональність у Давосі, бо знав, що без жорсткого публічного тиску ситуація не зрушить. І дійсно — після його виступу та пояснень з’явилися повідомлення про розблокування деяких платежів і прискорення постачань. Але питання залишається: чому главі держави країни, яка вже майже чотири роки воює за виживання, доводиться буквально благати й соромити партнерів, щоб ті виконали обіцянки?
Європейські столиці люблять повторювати мантру про «непохитну підтримку України». Але коли доходить до конкретних цифр і термінів — підтримка раптом стає дуже хиткою. Програма спільних закупівель ракет у США буксує не через брак грошей у європейських бюджетах, а через брак політичної волі швидко приймати рішення. Бюрократія, узгодження, страх «перейти межу» — все це коштує Україні зруйнованих електростанцій, загиблих людей і щоразу меншої довіри до західних гарантій.
Зеленський фактично озвучив те, про що в кулуарах говорять давно: якщо Європа не візьме на себе реальну відповідальність за захист власного східного флангу — включно з Україною як передовою — то дуже скоро захищати доведеться вже Варшаву, Вільнюс і Берлін. Поки що ж замість армії в 3 мільйони бійців, про яку мріяв президент, Європа демонструє армію з 3 мільйонів відмовок.
Чи почують у європейських кабінетах цей різкий сигнал? Чи чергова атака на Київ змусить їх лише вкотре виразити «глибоке занепокоєння»? Час покаже. Але для українців кожна доба з «порожніми» ППО — це не політична дискусія, а питання виживання. І відповідальність за ці порожнечі лежить не лише в Москві, а й у тих європейських столицях, де досі вважають, що війна — це щось далеке.