Саме напередодні та під час Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту (27 січня), українське суспільство та світові медіа облетіла історія, яка здається взятою з найжахливіших сценаріїв: 88-річна киянка Євгенія Михайлівна Безфамільна, яка в дитинстві пережила Голокост, замерзла на смерть у власній квартирі на вулиці Почайнинській (Поділ) через тотальні відключення світла, тепла та води, спричинені російськими ракетними ударами по енергетичній інфраструктурі України.
Ця історія швидко стала вірусною. Російське опозиційне видання «Новая газета. Европа» опублікувало емоційний репортаж з яскравими деталями: поліцейські «не ходили по квартирі — вони їздили по льоду», тіло жінки перетворилося на «крижану скульптуру на крижаному ліжку», квартира — на ковзанку після прориву замерзлих труб. Сусіди та волонтери описували самотню стареньку, яка говорила переважно їдиш та російською, відвідувала синагогу, мала прізвище «Безфамільна» з дитбудинку, де опинилася після втечі від розстрілів у Бабиному Яру чи подібних подій.
Емоційний заряд був потужним: «Пережила Гітлера — не пережила Путіна», «Нащадки нацистів добили жертву Голокосту через 80+ років», «Холодомор 2026 року в центрі Києва». Письменниця Оксана Забужко в Facebook написала довгий пост, де прямо пов’язала цю смерть з продовженням Голокосту, стверджуючи, що російський режим — це та сама «божевільна сокира», яка наздогнала єврейську бабусю через десятиліття. Ізраїльські та проросійські канали підхопили наратив із заголовками на кшталт «Ну що, Адольф, можеш радіти?».
Але вже через кілька днів офіційна версія від КМДА та Національної поліції Києва різко відрізнялася: інформація про смерть від переохолодження не відповідає дійсності. Судово-медична експертиза встановила чітку причину — гостра серцева недостатність на тлі хронічної ішемічної хвороби серця. Тіло виявили 13 січня після прориву труби (вода затопила частину квартири та замерзла через мороз -18 °C), але переохолодження офіційно не було визначальним фактором смерті. Квартира не була повністю «крижаною труною» — лише локальна ділянка на кухні постраждала від прориву.
Ця історія — ідеальний приклад, як трагедія однієї людини стає інструментом у інформаційній війні, причому з обох боків.
З одного боку, емоційна версія від «Новой газеты» та Забужко — це потужний символічний удар по Росії. Вона працює: світ бачить, що війна Путіна вбиває не тільки солдатів і цивільних під обстрілами, а й літніх людей у їхніх домівках через систематичне знищення енергетики. Це нагадує, що блекаути в Україні — не «побічний ефект», а свідома тактика терору проти цивільного населення. І коли жертвою стає саме жертва Голокосту, меседж стає майже біблійним: зло повертається в іншій формі, через 80+ років.
З іншого боку — офіційна спростування виглядає підозріло швидким і категоричним. Чому влада так поспішила заявити «не від холоду», коли умови життя в Києві взимку 2025–2026 років справді жахливі? Блекаути по 12–18 годин, температура в квартирах +10…+14 °C, люди з хронічними хворобами серця та легенів вмирають саме через це — не безпосередньо від обмороження, а від загострення недуг. Серцева недостатність у 88-річної людини в таких умовах — це не випадковість, а прямий наслідок війни та блекаутів. Тобто офіційна причина «серцева» не суперечить, а радше маскує справжню картину: війна вбиває повільно, через холод, стрес, відсутність ліків, неможливість викликати швидку.
Чому КМДА та поліція так активно спростовують саме «замерзання»? Можливо, щоб уникнути паніки, звинувачень у бездіяльності чи міжнародного скандалу. А може, щоб не дати росіянам додаткового аргументу «дивіться, ми вбиваємо бабусь». Але результат сумний: замість чесної дискусії про те, скільки ще таких «баб Жень» помирають тихо в своїх квартирах від серця, яке не витримує холоду та стресу, — ми отримуємо протистояння «фейк vs правда», де правда звучить сухо, а емоційний фейк — сильно.
Євгенія Безфамільна дійсно пережила Голокост — і дійсно померла в січні 2026 року в Києві, в умовах, створених російською агресією. Чи безпосередньо від холоду — офіційно ні. Але чи могла б вона прожити довше за нормального опалення, світла та тепла? Майже напевно так.
Ця історія — не про одну бабусю. Це про тисячі літніх людей, які щодня борються за виживання в місті, яке вже третій рік живе під ракетами та блекаутами. І поки одні кричать «Путін добиває жертв Голокосту», а інші — «Не фейк, серце!», справжня трагедія залишається поза кадром: війна вбиває не тільки вибухами, а й повільним, безжалісним холодом, який проникає в оселі та серця.
Пам’ятаймо її ім’я. І нехай ця смерть стане не інструментом пропаганди, а нагадуванням: доки триває ця війна — таких історій буде все більше. І не всі з них встигнуть стати вірусними. 😔