Народний депутат Дмитро Разумков нещодавно видав шокуючу цифру, яка ідеально ілюструє, куди зникають ресурси в країні, що воює за виживання: у ТЦК зараз нараховується майже 46 тисяч працівників — якщо брати штатні посади. Це не жарт, не мем і не перебільшення опозиціонера. Це те, що каже людина, яка роками сидить у владних кабінетах і знає, як рахувати «мертві душі» та тіньові потоки.
«У ТЦК нараховується близько 46 тис. людей, якщо рахувати за посадами», — прямо заявив Разумков у своєму свіжому виступі (січень 2026 року). І це не просто статистика. Це вирок системі, яка за чотири роки повномасштабної війни так і не навчилася бути ефективною, зате ідеально навчилася годувати себе.
Порівняйте з офіційними даними Міноборони від листопада 2024-го: штат — 48 тисяч посад, реально працюють лише 36 тисяч. З них 7 тисяч — цивільні, 3 тисячі — жінки, понад 18 тисяч — обмежено придатні (багато з яких уже поверталися з фронту). Тобто реальна «бойова» сила ТЦК — це купа людей, яких важко або неможливо відправити в окопи, плюс величезна кількість вакансій, які дозволяють тримати «мертві душі» для звітів і… для інших цілей.
А тепер помножте це на оцінку самого Разумкова: тіньовий обіг коштів через ТЦК сягає 2 мільярдів доларів на рік (або близько 2 млрд євро за іншими його ж заявами). Хабарі за «відмазки», фіктивні броні, «бусифікація» з подальшим відкупом, продаж повісток і «правильних» довідок — все це не просто чутки з Telegram-каналів. Це бізнес, який процвітає під прикриттям «мобілізаційної необхідності».
Як зазначив Дмитро Розумков, поки на фронті хлопці тримають позиції за 120–150 тисяч гривень (якщо пощастить з виплатами), поки ЗСУ благають додаткові 160 тисяч людей (за словами секретаря РНБО), поки тисячі українців ховаються від ТЦК у підвалах і за кордоном — майже 46 тисяч осіб сидять у теплих кабінетах, їздять на перевірки, видають повістки і… отримують зарплати з держбюджету. Багато з них — ті самі обмежено придатні, ветерани з контузіями, яких замість реабілітації тримають на «легкій службі». Або цивільні, які взагалі не підлягають призову.
Це не армія. Це паралельна бюрократична імперія, яка пожирає ресурси, необхідні для перемоги.
Разумков не просто кидає цифру — він ставить питання, на які влада досі не відповіла:
- Чому штат ТЦК такий роздутий, якщо реально працює значно менше?
- Чому з цих десятків тисяч не можна сформувати хоча б 10–15 повноцінних бригад, як пропонувала ТСК і нардепка Юлія Яцик?
- Чому замість реформи (перетворення на рекрутингові центри, як у цивілізованих країнах) система лише посилює репресії на вулицях, а корупцію — у кабінетах?
- І головне: хто «кришує» цей тіньовий мільярдний потік і чому жоден великий «охоронець» ТЦК не сів за ґрати за системну корупцію?
Замість відповідей ми маємо чергові обіцянки «реформувати», чергові обшуки в окремих ТЦК (які ні до чого не призводять) і чергові історії про те, як хлопця з інвалідністю забирають на «перевірку», а син депутата чи чиновника спокійно живе за кордоном.
46 тисяч — це не просто число. Це символ прірви між тилом і фронтом. Між тими, хто платить ціною життя, і тими, хто наживається на війні. Поки Разумков називає цифри, влада мовчить або видає чергові «роз’яснення», що «все під контролем».
Але суспільство вже не вірить. Бо коли на одну бригаду на фронті припадає стільки «охоронців спокою» в тилу — це не армія. Це профанація. І якщо найближчим часом не буде радикальної чистки та перезавантаження системи — 46 тисяч може стати не просто статистикою, а вироком для довіри до всієї влади.
Дякуюємо пану Разумкову за чесність. Тепер черга за діями. Або ми й далі годуємо цю машину — або нарешті починаємо воювати по-справжньому.