У контексті триваючої російсько-української війни президент України Володимир Зеленський неодноразово заявляв про непохитну позицію щодо Донбасу: жодних поступок окупантам, перемога Збройних Сил України та впевненість у швидкому звільненні територій. Однак ці заяви викликають неоднозначну реакцію навіть серед депутатів його власної фракції “Слуга народу”. На закритій зустрічі з фракцією Зеленський наголосив, що Донбас не буде відданий, а українські сили розгромлять російських загарбників. Про це повідомив народний депутат Ярослав Железняк, хоча джерело його інформації залишається неясним.
Подібні тези, але з дещо іншим акцентом, озвучив і депутат Георгій Мазурашу: президент дав зрозуміти, що готовий воювати до останнього, але, звісно, “чужими руками”. З одного боку, такі слова сприймаються як прояв оптимізму та твердої позиції лідера країни. З іншого — депутати з фракції висловлюють стриманість або навіть скептицизм, що свідчить про внутрішні розбіжності в оцінці ситуації на фронті.
Щоб розібратися в цих заявах, звернімося до коментаря народної депутатки Верховної Ради Анни Скороход. У своєму інтерв’ю вона детально аналізує реальність “війни до останнього“, проблеми мобілізації, бюджетні виклики та перспективи переговорів. Нижче наведено ключові тези її відповіді, адаптовані для чіткості та логіки викладу.
“Війна до останнього”: хто воює насправді?
Анна Скороход неодноразово наголошувала на тому, що в Україні “війна до останнього” ведеться переважно тими, чиї рідні не на фронті, або “великими воїнами” в Територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (ТЦК), тилових частинах чи забезпеченні. “Саме там найбільші ‘вояки’, бо вони на цьому заробляють непогані гроші”, — зазначає депутатка.
Вона посилається на популярні ролики в соціальних мережах, де “всі воюють до останнього”, ставлячи лайки під патріотичними постами, розміщуючи прапорці України та закликаючи підтримувати ЗСУ. Однак, за її словами, ці ж люди стурбовані можливим скасуванням статусу біженця чи припиненням фінансових потоків. “Якщо завтра скасують воєнний стан, ТЦК втратить щомісячні ‘несусвітні’ потоки грошей. Вони перестануть купувати вілли в Іспанії. Для них це небезпечно, але вони та їхні родичі воюватимуть у соцмережах до останнього — лайками та прапорцями“, — іронізує Скороход.
Щодо заяви Зеленського про невіддачу Донбасу, депутатка скептична: “Донбас окупований де-факто і зараз нам не належить. Я не вірю, що хтось клацне пальцями, і до нас приїде величезна кількість зброї, Польша надішле війська, а інші країни виконають обіцянки. Війна позиційна, лінія фронту майже не рухається, а якщо й змінюється, то в обидва боки”.
Вона підкреслює успіхи українських штурмовиків, які проводять дерзкі операції та відбивають території, але наголошує на реальних проблемах: “У нас брак не лише зброї, а й людей. Де взяти мотивованих бійців? Ті, кого ‘гребуть’ ТЦК, не готові воювати до останнього”.
Скороход наводить приклади з депутатської приймальні: щодня люди скаржаться на насильницьку мобілізацію, побиття в ТЦК та ігнорування медичних протипоказань. “Чому я маю займатися людиною з вродженою епілепсією чи проблемами з мозком, яку ВЛК визнала придатною? Він втрачає свідомість на полігоні — що буде на фронті? Це неадекватно!”
Депутатка заявляє про свою готовність: “Я, як депутатка Верховної Ради, готова воювати до останнього. Я навіть піду на фронт, якщо туди підуть друзі президента, весь ’95-й квартал’, Офіс президента та ‘великі менеджери’, які тільки ‘обілечують’ людей”. Вона додає, що це потрібно, аби її дитина не питала: “Мамо, коли наші військові вб’ють цих поганих дядьків, і я перестану ховатися в укритті щодня?“
План А і план Б: закінчити війну чи шукати 120 млрд доларів?
Президент Зеленський окреслив два сценарії: план А — завершити війну цього року; план Б — знайти 120 млрд доларів на наступний рік (60 млрд з українського бюджету, ще 60 — ззовні). “Це великий виклик”, — зазначив він.
На думку Скороход, це нереалістично з огляду на фронтову ситуацію, темпи мобілізації, якість озброєння та міжнародну підтримку. “Війна змінилася: масове застосування артилерії неможливе через дрони, що залітать на 50 км углиб. Тепер це позиційна ‘дронова’ війна, де перемагає той, хто придумає кращу тактику”.
Вона згадує російську тактику використання труб і комунікацій, але зазначає, що ЗСУ адаптувалися: “У Куп’янську росіяни намагалися зайти по газовій трубі, але наші були готові й відбили атаку”.
Щодо фінансування: “США для Трампа — справа честі закінчити війну. Сумніваюся, що вони фінансуватимуть її далі. Можливо, Трамп не домовиться з Путіним, але я чула від американців: переговори в глухому куті. Усі готові говорити, але висувають неприйнятні умови”.
Депутатка підкреслює дефіцитний бюджет України — 2,4 трлн гривень: “Звідки брати гроші? Знову кредити, боргові ями, за які платитимуть прапраправнуки? Це неправильно. Головне — людське життя, яке не вимірюється мільярдами. Потрібен переговорний процес і припинення війни, а не пошуки коштів на нові жертви”.
Зовнішні впливи: хто приймає рішення?
На запитання, чи зміна позицій — це реакція на США та РФ чи стиль української політики, Скороход відповідає: “Ми не приймаємо рішення самостійно. Росія залежить від Китаю. У нашому випадку велику роль відіграють ЄС і Великобританія, у РФ — Китай та Індія. Зміна ‘вітрів настроїв’ залежить від цих гравців“.
Заяви Зеленського про перемогу та невіддачу територій надихають, але, за словами Анни Скороход, вони відірвані від реальності фронту, де бракує людей і мотивації. Замість пошуку мільярдів на продовження війни, пріоритетом має стати збереження нації через переговори. Цей погляд відображає ширші дебати в українському суспільстві: чи продовжувати “до останнього”, чи шукати мирний вихід. Усе залежить від міжнародних партнерів і внутрішньої єдності, але час грає проти.