Скандал навколо колишнього міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби розкриває болючі суперечності української влади у воєнний час. Італійська газета Corriere della Sera опублікувала матеріал, який викликав хвилю обурення та запитань: чому колишні високопосадовці можуть вільно покидати країну, коли мільйони звичайних українців змушені залишатися та захищати державу?

За інформацією італійського видання, Кулеба виїхав до Польщі безпосередньо перед набуттям чинності указом про заборону виїзду за кордон колишнім українським дипломатам. Хоча пресслужба ексміністра спростовує ці твердження, сама ситуація ставить під сумнів принципи справедливості та рівності перед законом у воєнний час.

Найбільш болючим аспектом цієї історії є очевидна нерівність. Пересічні українці, навіть ті, хто критикує владу чи має власні переконання щодо ведення війни, не можуть покинути країну. Вони зобов’язані залишатися, працювати, платити податки, а чоловіки – бути готовими до мобілізації. Водночас як свідчить ситуація з Кулебою, для певного кола осіб існують “особливі умови”.

Якщо припустити правдивість слів, наведених Corriere della Sera, то Кулеба нібито заявив: “ніколи не думав, що доведеться втікати з моєї країни, як злодію вночі”. Ця заява, якщо вона справді була зроблена, викриває глибоку проблему: колишні високопосадовці сприймають обмеження, які діють для всіх інших громадян, як особисту несправедливість щодо себе.

Особливо цинічно звучать нібито слова Кулеби про те, що його “хочуть покарати за критичні заяви” та про “стару радянську ментальність, яка автоматично ототожнює критику з ворожістю до держави”. Ця риторика є маніпулятивною з кількох причин:

По-перше, вона ігнорує той факт, що Україна перебуває у стані війни, коли деякі обмеження є виправданими з погляду національної безпеки. По-друге, вона створює хибну дихотомію між “критикою” та “лояльністю”, ніби будь-які обмеження автоматично означають повернення до тоталітаризму.

Водночас справедливо поставити питання: чому саме колишні дипломати підпадають під такі обмеження? Якщо це питання національної безпеки, то чому воно не стосується інших категорій громадян, які також мали доступ до державної інформації?

Найбільшою загрозою для українського суспільства є не критика влади, а подвійні стандарти. Коли закони та обмеження діють по-різному для різних категорій громадян, це підриває довіру до держави та її інститутів.

Якщо Дмитро Кулеба справді вважає, що має право вільно покидати країну у воєнний час, тоді це право має бути надане всім громадянам. Якщо ж існують обґрунтовані причини для обмежень, то вони мають поширюватися на всіх без винятку.

Українська еліта, включно з колишніми високопосадовцями, має особливу відповідальність у воєнний час. Вона полягає не лише у формальному дотриманні законів, а й у демонстрації солідарності з народом, який несе основний тягар війни.

Коли колишній міністр закордонних справ, людина, яка роками представляла Україну на міжнародній арені, поспішає покинути країну перед набуттям чинності обмежувальним указом, це створює катастрофічно поганий приклад та підриває моральний авторитет української влади.

Ситуація з Дмитром Кулебою потребує чесного та прозорого розслідування. Українське суспільство має право знати:

• На яких підставах колишні дипломати підпадають під обмеження щодо виїзду за кордон?
• Чому ці обмеження не поширюються на інші категорії громадян?
• Якими критеріями керується влада при прийнятті рішень про надання дозволів на виїзд?

Україна воює не лише за територіальну цілісність, а й за принципи справедливості, рівності та верховенства права. Подвійні стандарти у ставленні до різних категорій громадян підривають ці принципи та можуть коштувати країні набагато дорожче, ніж будь-які зовнішні загрози.

Влада має зробити вибір: або закони діють для всіх однаково, або вона ризикує втратити довіру народу, який щодня жертвує своїм життям заради спільного майбутнього України.