У світі, де війна в Україні триває вже понад три роки, кожна нова публікація в провідних західних медіа стає не просто новиною, а справжнім дзеркалом реальності. Нещодавно The Wall Street Journal опублікувала статтю під назвою “Ukraine’s Once Nimble Army Is Mired in Soviet Decision-Making” (“Колись спритна армія України загрузла в радянській системі прийняття рішень”), яка викликала справжній резонанс серед українських військових, аналітиків та суспільства. Ця розгромна публікація розкриває болючі проблеми Збройних сил України (ЗСУ), які, за словами авторів, дедалі більше нагадують радянську армію – з її жорсткою централізацією, ігноруванням ініціативи та марними втратами. Відомий український журналіст-аналітик Назар Мухачов, який давно спеціалізується на військовій тематиці, взявся за детальний розбір цієї статті. У своєму аналізі він спирається на відкриті інтерв’ю українських офіцерів, критикує ключових фігур командування та розкриває, як радянські методи ведення війни призводять до катастрофічних наслідків. Занурмось в цей аналіз глибше, щоб зрозуміти, чому ЗСУ, які на початку війни вражали світ своєю гнучкістю та винахідливістю, тепер ризикують втратити цю перевагу.

Стаття WSJ, опублікована 13 серпня 2025 року, малює невтішну картину: українська армія, яка в перші місяці повномасштабного вторгнення Росії демонструвала неймовірну адаптивність – від партизанських тактик до швидких контратак – тепер загрузла в бюрократичному болоті радянського стилю. Автори посилаються на свідчення військових, які скаржаться на надмірну централізацію рішень, ігнорування реальної ситуації на фронті та покарання за будь-яку ініціативу з місць. Це не просто теорія: така деградація вже призводить до зростання втрат, падіння морального духу та проблем з рекрутингом.

Назар Мухачов, у своєму аналізі (який він опублікував у незалежних медіа та соціальних мережах), підкреслює, що ця стаття – не антиукраїнська пропаганда, а дзеркало, яке відображає внутрішні проблеми. “WSJ не вигадує факти, вони базуються на реальних інтерв’ю з тими, хто на фронті щодня ризикує життям”, – зазначає Мухачов. Він порівнює ситуацію з радянською армією часів Другої світової війни, де накази згори виконувалися без обговорень, навіть якщо вони були абсурдними. За його словами, це повернення до “старої школи” загрожує не лише військовій ефективності, але й національній безпеці України в довгостроковій війні на виснаження.

Одним з центральних елементів аналізу Мухачова є критика вищого військового та політичного керівництва. Особливу увагу він приділяє головнокомандувачу ЗСУ Олександру Сирському та голові Офісу президента Андрію Єрмаку. За словами аналітика, Сирський, якого часто називають “ставлеником Зеленського”, втілює радянський стиль управління: жорстка вертикаль влади, де рішення приймаються в Києві, а не на місцях, і де погані новини з фронту ігноруються або караються.

Мухачов цитує відкриті інтерв’ю офіцерів, які прямо вказують на проблеми. Наприклад, капітан Олександр Ширшин, ветеран фронту, розповів про “кастову систему” в армії, де офіцери поводяться як “недоторканні князі”. “Ми втратили більше людей через погане керівництво та радянське мислення, ніж від прямих дій Росії”, – цитує Мухачов слова Ширшина. Аналогічно, підполковник Сергій Костишин скаржиться на “систему кумівства”, яка впливає на фронт: “16 місяців рішень, які коштували десяткам, а можливо й сотням людей життя”. Генерал-майор Михайло Драпатий додає про безглузді накази на штурми: “Централізоване командування душить ініціативу. Якщо ти намагаєшся адаптуватися на місці – тебе карають, бо це ‘порушення наказу'”.

Мухачов підкреслює роль Андрія Єрмака, якого звинувачують у втручанні в військові справи. “Єрмак, як ‘сірий кардинал’ Офісу президента, впливає на призначення та рішення, роблячи армію інструментом політики, а не ефективною бойовою машиною”, – пише аналітик. Це, за його словами, призводить до ігнорування реальних потреб фронту на користь “показових операцій” для медіа та союзників.

Аналіз Мухачова детально розбирає ключові проблеми, виділені в WSJ. По-перше, централізоване командування: рішення про атаки чи відступи приймаються в штабах, далеко від реальності. “Уявіть: командир на фронті бачить, що штурм – це самогубство, але наказ згори – ‘вперед’. Відмова – суд або деградація”, – пояснює Мухачов.

По-друге, безглузді накази на штурми. Офіцери, яких цитує аналітик, говорять про “м’ясні штурми” – радянську тактику, де солдатів кидають на позиції ворога без адекватної підтримки. “Це не війна, а м’ясорубка”, – каже Ширшин. Костишин додає: “Ми повторюємо помилки Сталінграду, де втрати були колосальними через ігнорування реальності”.

По-третє, покарання за ініціативу. Мухачов наводить приклади, коли офіцери, які намагалися адаптувати тактику (наприклад, використовувати дрони чи обходити позиції), отримували догани або звільнення. “Радянська система боїться ініціативи, бо вона руйнує ієрархію”, – зазначає аналітик. Це призводить до демотивації: солдати втрачають віру в командування, а рекрутинг падає.

Особливу увагу Мухачов приділяє двом операціям, які стали символами деградації. Оборона Бахмуту в 2023 році: “Це була фортеця, яку тримали будь-якою ціною, але радянські методи – хвилі атак без підтримки – призвели до тисяч втрат. Командування ігнорувало пропозиції відступити, бо ‘наказ згори'”. За словами Драпатого, “Бахмут коштував нам більше, ніж вартий, через сліпе виконання”.

Курська операція 2024 року (наступ ЗСУ на Курську область Росії) – ще один приклад. Мухачов цитує офіцерів: “Це була амбітна ідея, але без адекватної логістики та підтримки. Радянський стиль – ‘вперед за будь-яку ціну’ – призвів до значних втрат техніки та людей. Ширшин каже: ‘Ми могли б утримати плацдарм, якби дозволили ініціативу на місцях, але централізація все зруйнувала'”. Аналітик підкреслює, що такі операції не лише виснажують ресурси, але й деморалізують суспільство, бо перемоги перетворюються на піррові.

У висновку свого аналізу Мухачов попереджає: якщо не змінити систему – надати більше автономії командирам, заохочувати ініціативу та позбутися кумівства – ЗСУ ризикують програти війну на виснаження. “Росія, попри свої проблеми, адаптується швидше, бо вчиться на помилках. Ми ж повертаємося в минуле”, – пише він. Аналітик закликає до реформ: ротація офіцерів, навчання за НАТО-стандартами та прозорість у рішеннях.

Ця стаття WSJ та аналіз Мухачова – не просто критика, а сигнал до дій. У час, коли Україна бореться за виживання, повернення до радянських методів може стати фатальним. Чи почує влада голоси з фронту? Від цього залежить майбутнє країни. Як журналіст, я впевнений: тільки відкритий діалог і зміни врятують ЗСУ від деградації.