Кримінальна історія, яка шокувала всю країну, але залишила більше запитань, ніж відповідей.
На дворі 2024 рік, а українська правоохоронна система продовжує демонструвати, що справедливість у нашій країні може бути вибірковою. Історія кримінальної банди, яка роками тероризувала Україну, озброєна до зубів, шокувала суспільство, але ще більше обурення викликає те, що більшість цих злочинців нині на волі. Їхні жертви бояться навіть згадувати їхні імена, а свідки уникають судових засідань.
Ця організована група діяла злагоджено, мов добре налаштований механізм, що не лишає жодного шансу на захист. Головним ідеологом угрупування вважається Бойко Сергій Сергійович, якого підтримували співорганізатори Бондар Сергій Сергійович та Коваленко Олег Михайлович. Виконавці – Коновал Ігор, Міщенко Андрій, Солдатов Григорій та Радченко Микола – були безпосередніми учасниками кривавих грабежів, а підбурювач Балика Владислав завжди тримав “ситуацію” під контролем.
Їхні методи роботи були простими, але шокуюче жорстокими: напад, грабіж, знущання над жертвами. За собою вони залишали жахливі сліди – розтрощені будинки, понівечені життя і страх, що досі переслідує їхніх жертв.
Спецоперація із затримання цих “гастролерів” виглядала як сценарій із бойовика: одночасно провели 33 обшуки, залучили десятки слідчих та оперативників. Здавалося, справедливість нарешті переможе.
Але на цьому успіх правоохоронців закінчився. Судова система виявилася неспроможною довести цю справу до кінця. Попри вагомі докази, більшість затриманих нині перебувають на свободі.
Тут починаються запитання без відповідей.
- Десятикратна бюрократія. Українські суди славляться своїм небажанням розглядати складні кримінальні справи оперативно. Матеріали справи місяцями “зависають” між інстанціями.
- Тиск на свідків. Нерідко жертви відмовляються свідчити через страх помсти. Ця банда — не виняток. Декого зі свідків залякали до такої міри, що вони навіть виїхали з країни.
- Корупція. Відкупитися, залякати, знайти “потрібну” людину в системі — класичний арсенал українських кримінальних угруповань.
Сьогодні більшість злочинців з цього угрупування вільно розгулюють містом, випробовуючи на міцність закон і залякуючи тих, хто наважився виступити проти них. Це не лише ставить під загрозу безпеку громадян, а й породжує тотальну недовіру до системи.
Судові процеси перетворюються на фарс, і навіть очевидні злочини залишаються безкарними. У такій ситуації жертви не лише залишаються без захисту, але й отримують сигнал: “Система працює не для вас”.
Ця справа — лакмусовий папірець для української Феміди. У той час як правоохоронці звітують про “успішне затримання”, суди та прокуратура знецінюють їхню роботу. І що далі? Ще одна історія про “героїв у погонах”, які арештовують злочинців, але потім ті спокійно насолоджуються життям?
Безкарність породжує нові злочини. У країні, яка намагається позбутися шлейфу корупції, такі історії — вирок не лише системі, але й усьому суспільству.
Поки банда гастролерів гуляє на волі, тисячі українців бояться за своє життя. Історія цього угрупування — не просто кримінальний епізод. Це символ нашої безкарності та безпорадності.
Чи стане ця справа початком реформ, чи черговим гучним провалом? Відповідь залежить від нас усіх.