У понеділок, 2 березня 2026 року, Вищий антикорупційний суд (суддя Олег Ткаченко) затвердив угоду про визнання винуватості з колишнім народним депутатом VIII скликання від «Блоку Петра Порошенка» Вадимом Нестеренком. Це класичний приклад того, як в Україні корупціонери з високими посадами перетворюють покарання на інвестицію в PR і власну безпеку. Замість реального тюремного терміну — умовні 3 роки, символічний штраф 17 тисяч гривень і величезний «благодійний» внесок, який фактично став викупом за свободу.
Протягом 2014–2018 років, будучи нардепом, Нестеренко регулярно отримував бюджетну компенсацію за проживання в готельному комплексі «Національний» та оренду житла — загалом 760 тисяч гривень державних коштів. При цьому у нього вже була власна квартира в Києві (зареєстрована на дружину, площею 143 м²). Він просто не повідомив Управління справами ВР про наявність житла — і спокійно «отримував» компенсацію. Ці гроші не декларувалися як дохід, що додавало ще один шар порушень.
Слідство кваліфікувало це як зловживання владою або службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК України). Збитки державі — чітко 760 тис. грн.
Хронологія втечі та «повернення»
- Листопад 2024 — НАБУ та САП повідомляють про підозру.
- Жовтень 2024 — Нестеренка оголошують у розшук (за деякими даними, міжнародний).
- Березень 2025 — ВАКС заочно обирає запобіжний захід — тримання під вартою.
- Березень 2026 — раптово з’являється угода: повне відшкодування збитків + 15 млн грн на фонд «Повернись живим» для ударних дронів.
Після початку розслідування екснардеп «повністю відшкодував збитки» (тобто повернув ті самі 760 тис. грн). Але цього виявилося замало — угода передбачає ще 15 мільйонів гривень на ЗСУ через «Повернись живим». Це не обов’язковий штраф, а саме добровільне зобов’язання в рамках угоди. Фактично — купівля м’якшого покарання.
Суд призначив:
- 3 роки позбавлення волі умовно (іспитовий строк — 1 рік).
- Позбавлення права обіймати посади в органах державної влади — на 1 рік.
- Штраф — 17 000 грн.
Це типовий «м’який» вирок за угодами про визнання винуватості в антикорупційних справах. Реально за ґрати не сяде. Не втратить імунітету як бізнесмен (Нестеренко — засновник і голова наглядової ради агрохолдингу Ristone Holdings, один з великих аграрних гравців).
- Масштаб «відкупу». За 760 тис. грн розтрати — 15 млн грн «благодійності». Це співвідношення ≈ 1:20. Виходить, що за кожну вкрадену гривню потрібно повернути 20 — і тоді можна спати спокійно.
- Використання війни як ширми. Перерахунок на дрони для ЗСУ — це геніальний хід для піару. Хто тепер скаже «погано», якщо гроші пішли на фронт? Але це не покарання, а добровільний внесок, який став умовою угоди. Фактично — перекладання відповідальності на суспільство: «Я вкрав у держави, але віддав армії — отже, ми в розрахунку».
- Система угод як лазівка для еліти. У справах про компенсації за житло вже багато екснардепів пішли саме цим шляхом: визнання вини → відшкодування → умовний термін. Це сигнал: якщо ти багатий і впливовий — можна відкупитися. Бідний ухилянт або дрібний корупціонер такого не отримає.
- Історія з розшуком. Людина була в розшуку, заочно арештована — і раптом з’являється, укладає угоду. Де вона була? Чому не сиділа? Це питання без відповіді.
Вадим Нестеренко не просто визнав провину — він монетизував її. За 760 тис. грн розтрати він заплатив 15+ млн грн, отримав умовний термін і продовжує жити як великий бізнесмен. Держава отримала назад свої гроші + бонус для армії, суспільство — черговий доказ, що для «своїх» антикорупційна система працює як торговий майданчик.
Це не перемога правосуддя. Це перемога системи, де корупція коштує дорого, але все одно окупається. А справжні злочинці на фронті платять життям, а не мільйонами.