На початку березня 2026 року столиця пережила чергову хвилю гучних рейдів: правоохоронці увірвалися до чергового “офісу” в центрі Києва (зокрема, на вулиці Михайлівській, 11 та інших локаціях), і те, що сталося далі, вже стало вірусним мемом. Понад 100 молодих людей — переважно 20–30 років — у паніці вибігали з будівлі, стрибали через паркани, залишали верхній одяг, телефони та ноутбуки. Хтось тікав босоніж, хтось просто розбігався вулицями Подолу чи центру. Відео з камер спостереження та очевидців облетіли Telegram, Instagram, TikTok і Facebook за лічені години.
Це не поодинокий випадок. Після масштабних облав у Дніпрі (де в лютому 2026-го викрили мережу на понад 1500 робочих місць, провели десятки обшуків і вилучили тисячі одиниць техніки), естафету прийняла Київська область. З липня 2025 року по всій країні вже проведено майже 800 обшуків у справах про незаконні кол-центри. Жертви — переважно громадяни України, ЄС (Чехія, Латвія, Литва, Туреччина), Азії та іноді українці. Схеми стандартні: дзвінки від “банківської служби безпеки”, “поліції” чи “інвестиційних брокерів”, переконання встановити фейковий додаток, переказати гроші “для захисту рахунку” чи “швидкого прибутку” в крипті. Збитки — від десятків до сотень мільйонів гривень за одну мережу.
Шахрайські кол-центри давно перестали ховатися. Вони маскувалися під легальні “офіси інвестиційних компаній”, “фінансових консультантів” чи “крипто-брокерів”. Рекрутинг — відкритий: оголошення в Instagram, TikTok, на сайтах вакансій. Зарплати “білі” або напівбілі, часто з високим відсотком від “прибутку” (тобто від видурених грошей). Працівники — здебільшого молодь без досвіду, студенти, безробітні. Їх вчили скриптам, надавали бази даних жертв (пробивали через спеціальні сайти), забезпечували іноземними носіями мов для дзвінків за кордон.
У Києві таких “офісів” — сотні. За деякими оцінками, понад 2000 фейкових кол-центрів працювали в місті ще до початку активних рейдів. Локації — центр (Михайлівська, Гніздівського, Вацлава Гавела, Оболонь), бізнес-центри, навіть історичні будівлі. Багато з них мали “турецьке” чи інше іноземне коріння — організатори привозили працівників з Туреччини, Азії, платили їм готівкою.
Це питання звучить у кожному коментарі під відео з втечами. Індустрія існувала роками — навіть у 2022–2024, коли країна боролася за виживання. Чому облав не було масово раніше?
- Репутаційні ризики для держави. Жертви — переважно іноземці з ЄС. Скандали дійшли до європейських медіа, турецьких ЗМІ, міжнародних партнерів. Україна вже сприймається як “хаб телефонного шахрайства” — це шкодить іміджу, допомозі, інвестиціям.
- Міжнародний тиск. Багато схем — транснаціональні. Інтерпол, Європол, кіберполіція ЄС тиснуть на Київ для спільних операцій. З липня 2025-го обшуки часто проходять у партнерстві з іноземними правоохоронцями.
- Внутрішній “перерозподіл”? Багато хто в соцмережах відкрито пише: “Це не зачистка, а переділ схем”. Після рейдів одні офіси закривають — інші відкриваються за тиждень-два. Оператори (дрібні виконавці) рідко отримують реальні терміни — садять зазвичай “зайців” або дрібних менеджерів. Організатори часто виїжджають або “кришуються” на вищих рівнях.
- Війна як прикриття. Поки триває мобілізація, ТЦК, фронт — увага суспільства розпорошена. “Офіси” дають молодим хлопцям бронь від призову (деякі навіть оформлюють офіційно як “критичний бізнес”). Але коли це стає надто помітним — починаються показові акції.
Зазвичай — хаос і втеча. Працівники знають про облаву заздалегідь (через “злив” інформації, просочку в чатах чи просто чутки). Коли приїжджають силовики — приміщення вже напівпорожнє. Вилучають комп’ютери, телефони, сервери, чорнові записи, іноді готівку. Але ключові організатори рідко потрапляють у пастку.
Генпрокурор Кравченко рапортує про сотні ліквідованих робочих місць, мільйони збитків, але реальних вироків топ-організаторам — одиниці. Більшість справ — за ст. 190 КК (шахрайство), до 12 років, але на практиці — умовні терміни або угоди.
Масові облави в Києві та Дніпрі — безумовно, крок уперед. Держава нарешті визнала проблему промислового масштабу. Але справжня зачистка потребує не лише рейдів, а й:
- блокування баз даних і скриптів;
- міжнародної співпраці з банками та платіжними системами;
- покарання реальних організаторів, а не лише “операторів за 20–30 тис. грн”;
- альтернативної роботи для молоді, яка йде в “офіси”, бо “іншої немає”.
Поки що картинка сумна: війна триває, фронт потребує людей, а тисячі молодих українців обирають дзвонити бабусям та дідусям в Україні та Європі замість копати окопи чи збирати дрони. І коли їх ловлять — вони тікають швидше, ніж деякі від ТЦК.
А ви як думаєте: це реальна боротьба зі злочинністю чи чергова “перестановка фішок” у тіньовому бізнесі? Чи вірите, що після таких відео хтось із топів сяде надовго? Чекаю ваших думок у коментарях.