Україна четвертий рік живе у реаліях великої війни. Але навіть там, де лінія фронту проходить за кілька кілометрів від промислових об’єктів, де кожен день — ризик втратити та людей, і обладнання, знаходяться ті, хто бачить головне поле бою у власних кишенях.
НАБУ та САП передали до суду справу колишнього заступника міністра енергетики, якого обвинувачують у вимаганні пів мільйона доларів. І сума — це лише цифра. За нею стоїть цинізм, що вражає набагато більше.

За даними слідства, посадовець діяв не сам — поруч була вся «команда»: керівник одного зі східних державних вугільних підприємств та ще двоє посередників. Усі разом вони звернулися до радника керівника іншого держпідприємства — вже у західному регіоні — з вимогою «компенсації» за… порятунок обладнання.

Мова йшла про цінні комплекси для видобутку вугілля, які залишилися на шахтах у районі, що дедалі частіше потрапляв під обстріли. Потрібно було тільки одне: дозвіл на їх тимчасове переміщення у безпечніший регіон. Дозвіл, за який посадовець призначив «цінник» — 500 тисяч доларів США.

Цинізм схеми зашкалює: обладнання, яке держава мала рятувати від війни, чиновник фактично брав у заручники, виставляючи умову — або плати, або ризикуй втратити все.

Сума мала передаватися частинами:
5 зустрічей, по 100 тисяч доларів кожна.
Розписаний графік, план дій, відточений механізм — корупція у найчистішому вигляді, впевнена, хронічна й вперта.

У серпні 2024 року, під час передачі третьої частини хабаря, детективи НАБУ разом із САП, СБУ та Київською обласною прокуратурою затримали всіх учасників схеми на гарячому.
Третя зустріч стала для них фатальною. Система, яку вони вибудовували місяцями, розсипалася за лічені хвилини.

Ця історія — не просто про окрему справу. Вона — частина болючої тенденції.
Поки енергетики латали під обстрілами мережі, відновлювали шахти, рятували обладнання, чиновники у високих кабінетах перетворювали війну на чорний ринок послуг.

Українська енергетика переживає найважчий період за десятиліття. І кожен, хто замість того, щоб посилювати державу, намагається «заробити» на її слабкостях, фактично працює на іншу сторону фронту.

НАБУ та САП зробили свою роботу — зібрали докази, задокументували, довели до суду.
Але суспільство має отримати відповіді:

• Чи був це одиночний епізод або частина більшої схеми у відомстві?

• Скільки обладнання держава могла б втратити через цю «угоду»?

• І головне — скільки ще таких посадовців розглядають війну як шанс розширити власні активи?

Справу передано до суду. Але суспільний інтерес до неї — лише починається.
Бо поки фронт стримує ворога на сході, корупцію всередині ми мусимо стримувати всі разом — інакше жодна реформа не втримає державу.